Зразок роботи
мовлення має стійку тенденцію до збільшення як в усьому світі, так і в Україні зокрема. Відповідно до Положення про спеціальну загальноосвітню школу для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, діти з тяжкими порушеннями мовлення (далі з ТПМ) – діти з первинно збереженим інтелектом та нормальним слухом, які мають тяжкі системні мовленнєві порушення (алалія, дизартрія, ринолалія, афазія, заїкання, загальний недорозвиток мовлення первинного генезу), що перешкоджають навчанню у загальноосвітньому навчальному закладі.
Психологічна основа мовленнєвої діяльності і мовлення розроблена у дослідженнях психолінгвістів, психологів, лінгвістів, нейронпсихологів (Л. Виготського, О. Леонтьєва, М. Жинкіна, О. Лурії, Л. Чистович, Т. Ушакової та ін.). Т. Ахутіна, В. Бельтюхов, І. Горєлов та ін є представниками онтогенетичного підходу до вивчення мовленнєвої діяльності та вказують, мовлення є однією з найскладніших вищих психічних функцій людини. Відповідно до психологічної природи, мовлення займає центральне місце в процесі психічного розвитку, і його розвиток внутрішньо пов'язаний із розвитком мислення та свідомості в цілому.
Психолінгвістика визначає мовлення, як діяльність яка включена в загальну систему людської діяльності. Мовленнєва діяльність має психофізіологічну природу і визначається як робота людського організму, спрямована на використання засвоєної мови з метою комунікації. Мовлення є продуктом цієї діяльності.
Наукові дослідження Р. Лалаєвої, Є. Соботович, В. Тищенко, В. Тарасун, С. Коноплястої, М. Шеремет та ін. засвідчують, що у дітей з ТПМ порушені всі структурні компоненти мовленнєвої діяльності. Так, вони навіть у шкільному віці зазнають ряд труднощів у навчанні та в спілкуванні, у них страждає ситуативне і контекстне мовлення, виникають труднощі у використанні пояснювального мовлення, плануюча функція мовлення також має ряд недоліків, що відбивається на плануванні та регулюванні своєї поведінки.
Є. Соботович виділила критерії оцінювання мовленнєвого розвитку дити
Магістр