Особливості права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (ID:89155)

Особливості права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору Інтелектуальна діяльність – головний фактор підвищення ефективності соціальноекономічного розвитку суспільства. Левова частка творчих добутків створюється авторами на підприємствах, в установах, організаціях, які надалі впроваджують їх у виробництво. Регламентація авторських прав на такі твори має свої особливості: з одного боку, авторське право творця є непорушним і охороняється низкою як міжнародних, так і національних нормативних актів, з іншого боку – не можна залишати поза увагою трудові відносини автора і роботодавця. Проблеми врегулювання відносин між творцем та роботодавцем щодо зазначених авторських прав найменш урегульовані Цивільним кодексом, залишені поза увагою Кодексом законів про працю України, порізному регламентуються спеціальними нормативноправовими актами. Такі розбіжності викликають труднощі у правозастосуванні та вимагають наукового обґрунтування подальшого удосконалення правового регулювання вказаних відносин. Означені проблеми досліджували К. Афанасьєва, С. Бондаренко, Я. Воронін, Б. Даневич, І. Кожарська, Є. Герасимов, С. Мальченко, А. Якимахо, Н. Тихомирова, О. Новолаєва, О. Тверезенко, О. Терещенко, Т. Ярошевська та інші. Незважаючи на пильну увагу з боку науковців до проблем у взаємовідносинах між сторонами трудового договору у випадку створення службових об’єктів остаточного їх вирішення і досі не запропоновано. У Цивільному кодексі України відносинам, що виникають у зв’язку з набуттям та здійсненням права інтелектуальної власності на службові об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (далі – службові об’єкти), присвячена лише одна 429 стаття [8]. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [5] містить групу статей щодо службового винаходу та є декілька норм Закону України „Про авторське право і суміжні права”, що стосуються службових творів [3]. Трудове законодавство не містить положень, які стосуються службового об’єкта. Проблема потребує комплексного правового регулювання, тому відповідні норми мають бути передбачені і в трудовому законодавстві, і в ЦК. Це пояснюється тим, що інтелектуальна, творча діяльність є специфічною, а тому різниться від загальних трудових відносин. Через такі особливості неможливо наперед трудовим договором покласти на працівника обов’язок створення конкретного об’єкта інтелектуальної власності. Але перенесення регулювання виключно в цивільно-правову площину є також недоцільним, адже у такий спосіб творець буде позбавлений гарантій у сфері забезпечення права на працю, які належать йому за трудовим законодавством (щодо оплати праці у святкові й неробочі дні, надурочний час, відпустки, звільнення тощо). Найбільш проблемними є питання розподілу між працівником творцем і роботодавцем прав інтелектуальної власності, адже у чинному законодавстві існують суперечності. Стаття 429 ЦК містить загальне правило щодо набуття особистих і майнових прав інтелектуальної власності на службовий об’єкт. Так, особисті немайнові права належать працівникові, а у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на службовий об’єкт належать працівникові, та роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором [11]. На противагу ЦК ч. 2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем[3]. Стаття 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» також визначає умови, за яких переважне право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника, який протягом чотирьох місяців від дати одержання відповідного повідомлення винахідника повинен подати заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Якщо роботодавець не виконає зазначених вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника [5]. А Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 р. №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», а саме п. 35 вказує, що якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то у відповідності із статтями 429, 430 ЦК України виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором; при цьому особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами [2]. Тож постає питання, яким же законодавчим актом необхідно керуватись? У зв’язку з цим зазначимо, що ЦК України був прийнятий пізніше, аніж вищезгадані спеціальні Закони. У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК встановлено, що він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо відносин, які існували до набрання чинності ЦК, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, до правовідносин, що стосуються службових об’єктів, які виникли або продовжують діяти після набрання чинності ЦК, повинні застосовуватися положення статті 429 ЦК, про що можна зробити висновок із Постанови ВГС. На сьогодні питання щодо необхідності передання авторами-працівниками роботодавцю майнових прав на службові твори порушується у висновках різних контролюючих органів, зокрема, контрольно-ревізійним управлінням. Це пов’язано з тим, що такі твори створюються під час виконання трудових обов’язків, оплата яких фінансується за рахунок коштів державного бюджету. З іншої сторони, у зазначених висновках наголошується на необхідності дотримання інтересів авторів щодо отримання останніми авторських гонорарів. Тож постає закономірне питання щодо необхідності розроблення типової форми договору про розподіл виключних майнових авторських прав на твори, створених у зв’язку з виконанням службових обов’язків та врахування у ньому інтересів і автора, і роботодавця [7]. Як зазначалося вище, майн