0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Визволення Чернівецької області від румунсько-німецької окупації у 1944 році (ID:146367)

Тип роботи: дипломна
Дисципліна:Історія
Сторінок: 70
Рік виконання: 2012
Вартість: 500
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП …………………………………………………………………….. 3 РОЗДІЛI.Плани Румунії щодо українських земель напередодні та у роки Другої світової війни…………………………… 6 РОЗДІЛ II. Злочинна політика керівництва Румунії на чолі з генералом Іоном Антонеску в Україні у 1941-1944 рр. … 21 РОЗДІЛ III.Становище Північної Буковини під румунською окупацією у 1941-1944 рр. ………………………………... 35 РОЗДІЛ IV. Визволення Чернівецької області у 1944 році ………... 48 ВИСНОВКИ ………………………………………………………………… 61 ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………. 65
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Розділ 4. Визволення м. Чернівці та Чернівецької області у 1944 р. Початок звільнення південно-західного регіону республіки пов’язаний з Проскурівсько-Чернівецькою операцією, яку підготував штаб 1-го Українського фронту після Корсунь-Шевченківської битви. Проскурівсько-Чернівецька операція 1944 року — наступальна операція військ 1-го Українського фронту, проведена 4 березня — 17 квітня 1944 з метою розгрому у взаємодії з військами 2-го Українського фронту головних сил німецької групи армій "Південь". Операція розвивалася у два етапи. Спочатку вихід на рубіж Тернопіль—Проскурів, потім — форсування головними силами Дністра і звільнення Чернівців з одночасним звільненням військами лівого крила Кам'янця-Подільського і наступом правого крила на Броди та Львів, що дало змогу визволити Хмельник, Вінницю, Жмеринку, Чортків. 17 квітня за наказом Ставки ВГК, відбивши контрудари противника, радянські війська перейшли до оборонних дій . Згідно з планом 3-я гвардійська і 4-а танкова, 13, 60 і 1-а гвардійська загальновійськові армії мали завдати удару з районів Торговиця, Шепетівка, Любар на південь у напрямі Тернополя, Чорткова, Проскурова. 18-а армія орієнтувалася на Хмельник, а 38-а – спочатку на Гайсин, а потім (у зв’язку з успішним наступом 2-го Українського фронту) – на Жмеринку. 2-а повітряна армія мала знищити авіацію противника на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова, дезорганізувати комунікації, підтримувати сухопутні з’єднання. Якщо перегрупування військ фронту відбулося, восновному, вчасно і непомітно для ворога, то забезпечити механізовані частини необхідною кількістю пального Ставка не змогла. Запасів паливно-мастильних матеріалів вистачало на 2–3 дні. Передбачалося, що підвіз пального буде здійснюватися не до початку наступу, а на 3–4-й день операції. Командування поспішало: кліматичні умови з кожним днем знижували імовірність застосування танкових з’єднань. 29 лютого під час виїзду до військ був смертельно поранений комфронтом генерал армії М.Ф. Ватутін . Ставка призначила на цю посаду маршала Г.К. Жукова, що свідчило про важливість операції. У Проскурівсько-Чернівецькій операції брали участь з’єднання, якими командували відомі українські воєначальники Д.Д. Лелюшенко, П.С. Рибалко, А.А. Гречко, К.С. Москаленко, І.Д. Черняховський та інші. Німецькі штабісти провели певні контрзаходи, перекинули з інших ділянок фронту в район Ямполя і Старокостянтинова 6 танкових дивізій. Розвідка 1-го Українського фронту зуміла виявити ці передислокації лише в ході операції. 4 березня Проскурівсько-Чернівецьку операцію розпочали війська 60-ї та 1-ї армій. У зоні дії 60-ї армії в прорив було кинуто з’єднання 4-ї та 3-ї гвардійської танкових армій. До 7 березня ворога було відкинуто до Тернополя. 1-а гвардійська армія, розгромивши противника в районі Старокостянтинова, 10 березня підійшла до Проскурова . Перерізавши залізничну магістраль Львів – Одеса, радянські війська наштовхнулися на концентровані контрудари німецьких танкових дивізій. Почалися затяжні позиційні бої. 11–13 березня Ставка переглянула й уточнила завдання армій 1-го Українського фронту. З відновленням наступу війська 13-ї армії 17 березня звільнили Дубно, а через два дні – Кременець. 21 березня ударне угруповання фронту поновило наступ, спрямувавши удар на Чортків та Чернівці.Найбільш вдало діяли з’єднання 1-ї танкової армії генерала М.Ю. Катукова. 24 березня танкісти увірвалися до важливого залізничного вузла Чорткова і вийшли до Дністра. В бою за місто командир роти 1-ї танкової бригади гвардії старший лейтенант Д.І. Сірик з Полтавщини, переправивши роту через р. Серет, зав’язав вуличні сутички і знищив зі своїми бійцями 7 гармат, 6 танків, майже 50 автомобілів. Продовжуючи переслідування ворога, рота 25 березня форсувала Дністер поблизу с. Устечко Заліщицького району і зайняла рубіж на його правому березі. Серед тих, хто першим вбрід подолав Дністер, була й окрема розвідрота 20-ї гвардійської механізованої бригади під командуванням гвардії молодшого лейтенанта С.Я. Устименка. 24 березня гвардійці закріпилися на західному березі річки в районі селища Заліщики і прикривали переправу підрозділів бригади. Відважний син Черкащини, який у квітні 1944 р. удостоєний Золотої Зірки Героя, загинув через рік на території Німеччини і похований у м. Ландсберг . Не дожив до світлої миті перемоги і 22-річний старший лейтенант І.В. Лавроненко з Кривого Рогу. Заступник комеска 235-ї авіадивізії 2-ї повітряної армії до червня 1944 р. здійснив 167 бойових вильотів, у 32 повітряних боях збив 15 ворожих літаків. Молодий пілот успішно воював у небі Західної України. Але 6 червня при виконанні бойового завдання загинув. Герой Радянського Союзу І.В. Лавроненко знайшов місце вічного спочинку в Чорткові. В боях на Дністрі з найкращого боку показали себе земляки І.Х. Календюк та П.О. Гнучий з Черкащини. Командиру бронетранспортера 3-ї окремої розвідроти 20-ї гвардійської механізованої бригади 1-ї танкової армії гвардії старшому сержанту І.Х. Календюку були притаманні витримка, вміння передбачати і аналізувати розвиток подій на полі бою. 21 березня його екіпаж поблизу с. Козівка Тернопільської області помітив ворожу колону, яка рухалася до передової. Гвардійці нарахували 45 підвід з боєприпасами, 2 бронетранспортери, кілька автомашин, що везли підкріплення. І хоча сили були нерівні, командир прийняв рішення нав’язати бій. Зайнявши зручну позицію, екіпаж дочекався, коли колона вийшла на слизький підйом, затиснутий з обох боків ровами, і відкрив вогонь. У цій швидкоплинній сутичці ворог втратив близько 60 солдатів та офіцерів. Гвардійці захопили автомашини і бронетранспортери з гарматами. Через два дні екіпаж БМП вже бився за переправу на Дністрі поблизу с. Заліщики. ........................ЧАСТИНА ТЕКСТУ РОЗДІЛУ ВИЛУЧЕНА АВТОРОМ .................... З 1942 р. командував танковим корпусом. За подвиги в боях з ворогом у період Проскурівсько-Чернівецької операції багато воїнів корпусу удостоєні орденів та медалей. Героями Радянського Союзу стали лейтенанти Г.П. Коркін та М.В. Чугунін, молодший лейтенант Ф.П. Кривенко, старшина Г.І. Богданенко. Це високе звання присвоєно посмертно старшині А.Л. Худякову, який загинув в боях за Чернівці. Скромна людина, А.Л. Гетьман з любов'ю говорив про близьких йому людей – солдатів та офіцерів. Про себе мовчав. Можливо, через те й запізно були відзначені його бойові заслуги: указ про присвоєння звання Героя Радянського Союзу датовано 7 травня 1965 року . 21-а танкова бригада підполковника І.Н. Бойка, форсувавши Дністер ще до наведення переправи, стрімким 70-кілометровим маршем вийшла до р. Прут і м. Чернівці. Захопивши залізничну станцію, з'єднання відрізало шляхи відходу ворожих ешелонів і вийшло до передвоєнного державного кордону з Румунією. За ці бої І.Н. Бойко – уродженець с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області одержав другу Золоту Зірку Героя, першу – за визволення рідної Вінниччини у січні 1944 року. У боях за адміністративний, економічний і культурний центр Північної Буковини Героями стали також С.Ф. Борисюк із с. Григорівка Обухівського району на Київщині та В.Ф. Шкіль з Борисполя, що поблизу Києва. Командир взводу 64-ї бригади 11-го гвардійського танкового корпусу гвардії молодший лейтенант В.Ф. Шкіль на своєму танку форсував Прут, вийшов на південну околицю міста й закрив шлях відходу противника – шосе Чернівці – Серет . Повернувши на захід, 1-а гвардійська бригада 1-ї танкової армії 28 березня визволила Коломию. В боях за місто гвардії капітан В. Бочковський з передовим загоном спочатку відбив у ворога залізничну станцію, а потім і центр міста. У лавах 18-ї армії (330-й полк 129-ї гвардійської стрілецької дивізії) зразки героїзму в кожному бою виявляв командир роти кулеметників гвардії капітан А.П. Касян. В боях 9–11 березня він серед перших форсував р. Снивода, потім – Південний Буг. Його рота забезпечила переправу стрілецьких підрозділів і відзначилася в боях за плацдарм. На рідній Вінниччині (біля с. Олександрівка Літинського району) майбутній Герой Радянського Союзу прийняв свій останній бій . Вигнання загарбників з території Буковини почалося 22 березня 1944 року і було в основному завершене протягом 14 днів, до 8 квітня 1944 року. За проявлені мужність та героїзм при форсуванні річки Дністер гвардії лейтенанту Устименку С.Я., гвардії старшим сержантам Календюку І.Х., Кочерову В.Г., Синіцину О.П., Королькову І.Ф. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Мужність і відвагу у битві за Буковину проявив командир танкового взводу гвардії лейтенант Нікітін П.Ф., який загинув у боях за Чернівці. Його бойовий танк встановлено у м. Чернівці по вулиці Нікітіна . До середини квітня 1944 року війська 1-го Українського фронту вийшли на рубіж Торчин, Берестечко, Коломия, Кути. 17 квітня Радянські війська перейшли до оборони, закріпилися на досягнутих рубежах і почали підготовку до нових наступальних операцій. На початку вересня 1944 року війська 1-го Українського фронту вийшли в передгір’я Карпат і до 15 вересня вийшли в напрямку Путили і звільнили від гітлерівців населені пункти Шепіт і Селятин.Під час боїв Путила майже повністю була спалена. Згоріла також хата-музей українського письменника Юрія Федьковича. 25 вересня 1944 року 836-й стрілецький полк 240-ї стрілецької дивізії визволив останній населений пункт Путильського району і всієї області – село Сарата, нині це хутір Солонцівка. За визволення області тисячі воїнів були нагороджені орденами і медалями, а 26 з них було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. 16-ти з’єднанням і частинам за звільнення Чернівців було присвоєно найменування “Чернівецьких”. 30 з’єднань та окремих частин, що відзначились у боях за звільнення Чернівецької області, нагороджені орденами Леніна, Суворова II ступеня, Червоного Прапора, Червоної Зірки та Богдана Хмельницького . Початок бойових дій 22 червня 1941 року на території Чернівецької області також був пов'язаний із застосуванням авіації. У повідомленні Радянського інформаційного бюро за 24 червня 1947 року вказувалося, що з території Румунії здійснюються нальоти німецької авіації. В результаті чого, було зруйновано Чернівецький аеродром та базу пального при ньому. Були зруйновані залізничні станції в Банилові, Ларзі, Лужанах та розбомблено залізничну колію на відстані 10 км, а також клеєварний завод та нафтобазу в м. Садгора. Авіація використовувалася і для виконання десантних операцій. Зокрема, 23 червня 1941 року в районі м. Хотина була десантована група у 100 чоловік, яку знищив радянський підрозділ. Вже у 1944 році, коли велися бої за звільнення території Чернівецької області від німецьких військ, убоях за оволодіння Чернівцями відзначилися льотчики генерал-майора авіації Лакеєва, полковника Нечипоренка, полковника Федульєва. В оперативному зведенні Радянського інформаційного бюро за 31 березня 1944 року вказувалося, що на Чернівецькому аеродромі танкістами Іванова із 40 бойових та транспортних літаків частину було знищено, а частину захоплено в робочому стані. За успішні бойові дії по звільненню Чернівців наказом Верховного головнокомандувача від 08 квітня 1944 року найменування "Чернівецький" було присвоєно 989 нічному близькобомбардувальному авіаційному, 597 нічному близькобомбардувальному, 690 нічному близькобомбардувальному та 41 гвардійському винищувальному авіаційному полкам. Після звільнення Чернівців було налагоджено доставку пошти радянськими літаками ЛІ-2 на Чернівецький аеродром. Крім того, мешканці сіл ряду районів області були задіяні на спорудженні та ремонті аеродромів. В повну силу авіація Буковини запрацювала в травні 1944 року. В цей час на Чернівецькому аеродромі базувалася авіаційна ланка літаків ПО-2, якою керував Ятченко Ф.І. В основному виконувалися польоти по наданню медичної допомоги населенню області, перевезенню пошти та термінових вантажів . Отже як було зазначено раніше, Чернівці було звільнено від фашистів 29 березня 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької операції 1-го Українського фронту при підтримці 2-го Українського фронту. 26-го березня 45-та гвардійська танкова бригада форсувала Дністер, а 28-го — Прут. Юнус Юсупов як командир відділення автоматників 45-ї гвардійської танкової бригади одним з перших переправився на протилежний берег Пруту, вступив у запеклий бій з супротивником, знищив 12 гітлерівців і сприяв успішному форсуванню водяних перешкод. Юнус Юсупов народився 9 січня 1924 року в кишлаку Обідаран-Чунгак Корешихинського району (в радянські часи Орджонікідзенського району) Таджикистану. Брав участь у боях на північному заході російського міста Волоколамськ, під Сичевкою Смоленської та Ржевом Калінінградської областей. Має 22 нагороди, в тому числі орден Червоного Прапора і орден Червоної Зірки. Перша бойова нагорода за ті події — медаль «За бойові заслуги». Ранок 29 березня запам'ятався штурмом м. Чернівці, завдяки якому сержант Юнус Юсупов вписав своє ім'я в історію міста. Вступаючи в місто, він дізнався що в міській в'язниці знаходиться група партизан. Знаючи повадки гітлерівців, Юсупов розумів, що в останній момент вони можуть розстріляти полонених, і вирішив негайно атакувати тюрму. Він встиг вчасно, полонених саме готували до страти. Вогнем з автомату він розігнав охорону, зірвавши страту партизан. Вони з радістю приєдналися дозагону Юсупова. Юсупов зі звільненим загоном ішов вулицею Івана Франка в напрямку ратуші. Місцеві жителі вручили йому червоне полотнище, червону матерію, прапор, і, несучи його як знамено повів загін до міської ратуші. Юсупов швидко зібрався на фронтон будинку. І скинув прапор зі свастикою, а на його місце встановив Червоний прапор. Так був звільнений центр Буковини, місто Чернівці. Зі спогадів Юнуса Юсупова: … «Тот бой запомнился на всю жизнь,- згадує ветеран,- мы только что форсировали Прут, как поступил новый приказ идти не Черновцы». „Уже на подступах к городу бойцы узнали, что фашисты собираются расстрелять группу партизан в местной тюрьме. В операции по спасению пленников Юсупов «снял» охрану тюрьмы и первым ворвался в барак“. (А. Л. Гетман). «Я тогда крикнул:»Выходите, берите у фашистов оружие и сражайтесь вместе с нами", а сам пошел водружать красное знамя над ратушей" . (Ю. Юсупов) Командування бригади 1-го корпусу подало заяву на присвоєння звання Героя Радянського Союзу, але військова рада 1-ї гвардійської танкової армії нагородила його орденом Червоного Прапора, який був вручений йому під номером 99240. У зв'язку з пораненням в травні 1944 року Юнус Юсупов був звільнений в запас. Він повернувся додому в Таджикістан, закінчив педагогічний інститут, історичний факультет і багато років пропрацював вчителем і директором школи в рідному кішлаку. Після виходу на пенсію займається сільським господарством. Допомагають йому в цьому 10 дітей, 70 внуків та 45 правнуків. (на 2005 рік) У 2005 році з 13 по 17 травня на запрошення міської ради Юнус Юсупов у супроводі свого сина підполковника запасу Джамшеда перебував у Чернівцях, виступав в 15 та 27 середніх школах, 2-й та 3-й гімназіях, в педагогічному коледжі і на зустрічі з ветеранським активом обласного центру. Побував також на екскурсії по Чернівцях. Перше, що Юнус Юсупов попросив йому показати — це будівлю сучасної школи № 5. Коли під час війни, він з групою розвідників ввійшов увечері в місто вони залишились ночувати в цій будівлі. Місцеві жителі розповіли, що тільки біля тюрми залишились німці. Коли Юсупов зі своїм загоном ночував в приміщенні 5-ї школи, німці були фактично за стіною. Юсупов згадує, що це було дуже кумедно. Вранці, коли радянські війська підходили зі сторони Садгори до Чернівців німці почали відступати. Група Юнуса Юсупова знаходилася вже в місті і він перший встановив червоний прапор. Юнус Юсупов зіграв важливу роль у визволенні міста Чернівці від фашистсько-румунських загарбників 29 березня 1944 року. Він встановив червоний прапор на будівлі міської ратуші, що стало символом звільнення міста з-під фашистського протекторату. Більше того, він сам став символом свободи, перемоги над окупантами. Але, незважаючи на це, його несправедливо забуто. Йому не встановлено меморіальної дошки, пам'ятника, не названо вулиці на його честь. За даними соціологічного опитування, проведеного в середині березня 2011 року, лише 1,1% респондентів знали про нього. Без сумніву дану тему потрібно розвивати і доносити до громадськості.У наш час Юнус Юсупов живе в Таджикістані, район Вахдам, кишлак Обідаран-Чунгак. Так було завершено визволення Чернівецької області, яке тривало з 22 березня по 25 вересня 1944 року. При визволенні території Буковини визволителі проявили нечувану мужність і відвагу.