ОБЛІКУ НАДАНИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ (ID:178044)

ВСТУП Сучасна життя немислима без ефективного управління інформацією. Сприйняття реального світу можна співвіднести з послідовністю різних, хоча іноді і взаємопов'язаних, явищ. З давніх часів люди намагалися описати ці явища (Навіть тоді, коли не могли їх зрозуміти). Такий опис називають даними. Важливою категорією програм сьогодні є системи обробки інформації, засновані на базах даних (БД). Від даних інформаційної системи багато в чому залежить ефективність роботи будь-якого підприємства чи установи. Така система повинна:  забезпечувати отримання загальних або деталізованих звітів за підсумками роботи;  дозволяти легко визначати тенденції зміни найважливіших показників;  забезпечувати отримання інформації, критичної за часом, без істотних затримок;  виконувати точний і повний аналіз даних. Метою даної курсової роботи є аналіз предметної області в аптеках, проектування і реалізація бази даних у зазначеній предметній області. У якості СУБД для реалізації бази даних була використана настільна СУБД реляційного типу - Microsoft Access. Дана СУБД має дуже простий графічний інтерфейс, який дозволяє не тільки створювати власну базу даних, але і розробляти прості і складні додатка. У рамках курсової роботи були поставлені наступні завдання: 1. Проектування БД в досліджуваної предметної області (що включає проектування структури таблиць, ключових полів і схеми даних). 2. Придбання навичок по створенню запитів різних типів в СУБД Microsoft Access. 3. Розробка і створення екранних форм різного виду для введення та перегляду даних. РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ ОБЛІКУ НАДАНИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ 1.1. Опис предметної області і функції розв'язуваної задачі Становлення та розвиток банківської системи України сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, які може виконувати сучасний комерційний банк. Під банківською послугою у широкому розумінні розуміють форму задоволення потреб (в кредиті, гарантіях, купівлі-продажу та збереженні цінних паперів, іноземної валюти тощо) споживачів - клієнтів банку. Тобто, під послугою можна розуміти будь-яку операцію банку. Серед банківських послуг розрізняють традиційні або суто банківські (депозитно-кредитні та інші основні активно-пасивні банківські операції) та нетрадиційні або фінансові (додаткові позабалансові) послуги 2, ст. 12-13. У свою чергу, нетрадиційні послуги банку (фінансові) - це такий вид діяльності, що супроводжує основні (базові активно-пасивні) банківські операції, спрямований на залучення юридичних та фізичних осіб як клієнтів і на зростання прибутковості банківської діяльності, переважно, за рахунок нарахованих комісійних. Такий вид діяльності відображають на позабалансових рахунках і часто називають комісійно-посередницьким. У цілому, фінансові послуги характеризуються такими основними ознаками:  для надання більшості таких послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;  доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісійних. При цьому комісійні доходи обчислюються пропорційно сумі активу чи зобов'язання незалежно від часу, або є завчасно фіксованими;  у разі надання комісійно-посередницьких послуг не відбувається збільшення банківських вимог, вони слабо підвищують банківські ризики і не передбачають формування спеціальних резервів 2, ст. 12-13. Нині широко надаються розрахунково-касові, довірчі, консультаційні та інші послуги. Повільне запровадження ринку банківських послуг викликане неспроможністю вітчизняних банків надавати всю різноманітність послуг та низьким попитом клієнтів на них. У цілому, причинами виникнення та подальший розвиток нових, нетрадиційних фінансових послуг обумовлено наступним:  загострення конкуренції між фінансово-кредитними установами обумовлює зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;  диверсифікація банківських доходів,  необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів, - необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку та, відповідно, зменшення ризиків;  потреби щодо залучення нових клієнтів 2, ст. 12-13. Існують такі основні підходи щодо класифікації нетрадиційних послуг комерційного банку: 1) залежно від руху матеріального продукту розрізняють послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування) та чисті послуги (консультаційні); 2) залежно від контингенту споживачів: послуги юридичним особам та послуги фізичним особам; 3) залежно від можливості обліку платних послуг і можливості визначення обсягу плати: - послуги, обсяги яких підлягають обліку (розрахунково-касові, кредитного характеру, валютні); - послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні); - послуги, вартість яких не може бути встановлена об'єктивно (надаються в пакеті з платними традиційними послугами); 4) залежно від змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг розрізняють:  послуги юридичного характеру, що оформляються договором доручення і договором комісії;  послуги фактичного характеру, що оформляються договором схову;  послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки, договір лізингу тощо); 5) за економічним змістом розрізняють посередницькі, гарантійні, послуги кредитного характеру, довірчі та інші. При вивченні теми, більш докладному розгляду підлягають окремі групи фінансових послуг банку 2, ст. 12-13. 1. Послуги кредитного характеру. Це послуги, які пов'язані з кредитною діяльністю, формують кредитний портфель банку, але надаються на підставі не кредитних, а інших договорів щодо надання фінансових послуг (наприклад, на підставі договору лізингу чи факторингу). Надання таких послуг вимагає наявності в банку надлишкових ресурсів, і тому, крім комісійної винагороди, вони передбачають виплату відсотка за користування банківськими ресурсами. Найбільш відомими послугами кредитного характеру у вітчизняній банківській практиці є лізинг, факторинг та форфейтинг. Розглядаючи вказані послуги, необхідно звернути увагу на законодавчо-нормативну базу, підходи до їх класифікації, порядок організації документообігу при здійсненні лізингових та факторингових операцій, порядок нарахування платежів за різними варіантами здійснення операцій, а також ризики, що їх супроводжують 2, ст. 12-13. Слід зазначити, що НБУ зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали і камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування. В самостійній роботі студентам важливо дослідити напрямки розвитку нових послуг, які надаються банками з урахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою. Зокрема, слід звернути увагу на операції, пов'язані з фінансовим інжинірингом, який, використовуючи результати фінансового аналізу, відповідний власний інструментарій та операційні схеми, а також власне розуміння проблеми, займається розробленням, конструюванням та реалізацією нових фінансових інструментів та технологій з метою розв'язання відповідних фінансових проблем 2, ст. 12-13. Розробка нових інструментів або схем фінансового інжинірингу починається, як правило, з пошуку нових концептуальних ідей. Можливі два шляхи. При першому - ідею нових інструментів та схем фінансового інжинірингу можуть висувати працівники банку. При іншому - аналізується та узагальнюється ситуація в економіці, на ринку грошей, дії конкурентів, досліджуються потреби клієнтів та зміни в законодавстві тощо. 1.2. Функції предметної області, що мають бути реалізовані задачею Відповідно до ч. 2 ст. 334 ГК банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповідних банківських операцій) в сукупності є банківською діяльністю 6, ст. 260. Значно вужче визначення поняття "банк" містить ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", згідно з якою банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесеш до Державного реєстру банків. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону (ч. 1 ст. 335 ГК). Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України" 6, ст. 260. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України". Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах 2 та 3 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" 6, ст. 260. Крім того, Національний банк виконує такі функції:  відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;  монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;  виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;  встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;  організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу 6, ст. 260;  визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;  визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;  здійснює банківське регулювання та нагляд;  здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;  веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;  здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;  складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;  представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків 6, ст. 260;  здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;  забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;  аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;  організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;  реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;  бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;  здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. Банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку 1, ст. 6. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та Закону "Про банки і банківську діяльність" (ч. 5 ст. 336 ГК). Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать Державі 1, ст. 6. Як встановлено ч. 1 ст. 337 ГК, державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності. У законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам ГК, Закону "Про банки та банківську діяльність", інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку 1, ст. 6. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.иОрганом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку (ст. 338 ГК, ст. 8 Закону "Про банки і банківську діяльність) та банку з іноземним капіталом, тобто банку, в якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків (ст. 21 Закону "Про банки і банківську діяльність"). Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше 10 млн євро. Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників. Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" 1, ст. 6. Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи. 1.3. Документи предметної області, що містять інформацію, необхідну для розв’язування задачі Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності документального підтвердження. Банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль 7, ст. 520. Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку. Документ, який засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних документів можуть складатися зведені документи. Сукупність документів, що використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію. Документи за змістом операцій поділяються на: касові, меморіальні, позабалансові та ін. Касовими документами оформлюються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер. Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін 7, ст. 520. До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі. Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операцій, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується складання грошово-розрахункових документів на електронно-обчислювальних машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених стандартною формою друкарського бланку за певною операцією). Банківські документи включають дані, які називають реквізитами. До обов'язкових реквізитів відносять: назву установи банку; дату здійснення операції; зміст операції; суму операцій; підписи відповідальних осіб. Інші реквізити документа залежать від виду операції. Усі грошово-розрахункові документи у своєму складі мають меморіальний ордер, у якому вказано бухгалтерську проводку, тобто визначені бухгалтерські рахунки, що підлягають дебатуванню і кредитуванню 7, ст. 520. Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові дані — ліворуч, бухгалтерські статистичні — праворуч. Кількість примірників документів повинна бути достатньою для відображення операції в обліку за всіма особовими рахунками всіх сторін-учасників, що беруть участь у виконанні банківської операції. Усі примірники заповнюють на друкарській машинці в один прийом або шляхом множення оригіналів. Чеки, об'яви на внесок готівкою, квитанції, прихідні і видаткові касові ордери заповнюють власноручно. 1.4. Визначення логічної структури реальної бази даних Структура реляційної таблиці визначається складом стовпців, їхньою послідовністю, типом даних кожного стовпця та їхнім розміром, а також ключем таблиці. Процес проектування можна здійснювати двома підходами. За першого підходу спочатку визначають основні задачі, для розв'язання яких створюється база, та потреби цих задач у даних. За другого підходу визначають предметну область (сферу), здійснюють аналіз її даних і встановлюють типові об'єкти предметної області. Найбільш раціональним підходом проектування бази даних є поєднання обох підходів. Реляційні бази даних одержали широке поширення в персональних комп'ютерах 3, ст. 168. Найбільш відомі такі локальні СУБД, як dBASE, Paradox і особливо – Access. СУБД Oracle, Sybase, Informix, BTrieve, Ingress, InterBase були спочатку призначені для роботи в мережі з великими обсягами даних. В основі реляційної моделі лежить математичне поняття теоретико - множинних відносини, яке являє собою підмножина декартова твори списку доменів. Для реляційних відносин характерні такі особливості. 1. Будь – який тип запису містить тільки прості (за структурою) елементи даних. 2. Порядок кортежів в таблиці неістотний. 3. Впорядкування значущих атрибутів у кортежі повинно відповідати упорядкуванню атрибутів в реляційному відношення. 4. Якщо між двома реляційними відносинами існує залежність, то одне відношення є вихідним, друге – підлеглим . 5. Щоб між двома реляційними відносинами існувала залежність. 6. Кожний інформаційний об'єкт моделі даних відображається відповідною реляційною таблицею. 7. Структура реляційної таблиці визначається реквізитним складом об'єкту, де кожний стовпець (поле) відповідає одному з реквізитів. Ключові реквізити об'єкту утворюють унікальний ключ реляційної таблиці. Для кожного стовпця задається формат і розмір даних 3, ст. 168. Рядки (записи) таблиці відповідають примірникам об'єкту і формуються при завантаженні таблиці. Зв'язки, між об'єктами моделі даних реалізуються однаковими реквізитами ключами зв'язку у відповідних таблицях при цьому ключем зв'язку завжди повинен бути ідентифікатор головного об'єкту в зв'язку. Відзначимо, що наявність ключа зв'язку в підлеглій таблиці є засобом опису зв'язку при одно-багатозначних зв’язках. Визначення одно багатозначних зв'язків в схемі даних повинно здійснюватися згідно з побудованою моделлю даних. Зовнішній вигляд схеми даних практично співпадає з графічним поданням інформаційно логічної моделі. Останнім етапом проектування є побудова логічної структури БД. Структура реляційної БД Access є адекватним відображенням отриманої інформаційно-логічної моделі предметної області, але вимагає додаткових перетворень 3, ст. 168. Кожен інформаційний об'єкт моделі даних відображається відповідної реляційної таблицею. Структура таблиць визначається складом атрибутів відповідного інформаційного об'єкта, де кожне поле (стовпець) відповідає одному атрибуту об'єкта 3, ст. 168. Ключові атрибути об'єкта утворюють унікальний ключ реляційної таблиці. Рядки (записи) таблиці відповідають екземплярам об'єкта і формуються при заповненні таблиці. Зв'язки між об'єктами реалізуються однаковими атрибутами - ключами зв'язку у відповідних таблицях. При цьому ключем зв'язку завжди є унікальний ключ головної таблиці. Ключем зв'язку в підпорядкованій таблиці є або деяка частина унікального ключа в ній, або поле, що не входить до складу первинного ключа. У Access може бути створена схема даних, наочно відображає логічну структуру БД.