Зразок роботи
Вступ
Ефективність державного управління, його здатність до модернізації значною мірою залежить від рівня комунікації між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства. Важлива роль при цьому відводиться громадському контролю, який у цивілізованому суспільстві є невід'ємним елементом системи державно-владних, громадських, гуманітарних та інших відносин. Будь-які питання, пов'язані з функціонуванням державних структур, передусім тих, чия діяльність здатна впливати на права та інтереси громадян, повинні бути підконтрольні суспільству. В першу чергу, мова йде про сфери, пов'язані з бюджетними ресурсами, раціональністю їх використання, контролем над розподіленням тощо. Доступ громадян до відповідної інформації багато в чому визначає ступінь відкритості суспільства і, у свою чергу, впливає на загальний рівень корупції. В цілому, громадських контроль є вигідним державі та правлячій еліті, бо стимулює їх постійно вдосконалюватися, що в результаті дозволяє утримати владу.
Питання теорії та практики застосування громадського контролю розглядалися в численних дослідженнях зарубіжних науковців. Зокрема, достатньо відзначити роботи П. Бермана, Г. Лауба, М. Робертса, Е. Росса, Г. Тарда, У. Томаса та інших.
Серед російських дослідників, які торкаються у своїх дослідженнях теми громадського контролю, передусім слід згадати С. Боголюбова, Г. Козирева, Г. Ларіонова, В. Максименка, Е. Маштакову, В. Петрова, В. Попкова, М. Сьоміна тощо.
Проблемам громадського контролю як важливого чинника демократизації державного управління присвячена значна кількість вітчизняних наукових робіт. Так, дане питання досліджували О. Андрійко, О. Батанов, З. Гладун, І. Когут, І. Кресіна, О. Лазор, М. Лациба, Н. Мішина, В. Нанівська, В. Нікітін, О. Орловський, В. Рубцов, Ю. Савко, С. Саханенко, С. Телешун, А. Ткачук, Т. Яременко та інші.
У роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників, починаючи з 90-х років ХХ століття, головна увага приділялася переважно процедурно-правовим аспектам громадського контролю або окремим сферам його застосування (наприклад, охорона навколишнього середовища, захист прав споживачів, охорона здоров'я тощо) в державах перехідного типу. Відповідно соціально-управлінські аспекти громадського контролю, особливості його функціонування в транзитивних країнах та специфіка впливу на процеси демократизації та модернізації системи державного управління досліджені недостатньо, що значною мірою актуалізує дану тему.
Вільна від контролю державна влада безвідповідальна, тому вона не забезпечує роботу закону, постійно піддається незліченним спокусам - розкрадає бюджет, вимагає і бере хабарі, не дотримується і не захищає права і свободи людини, некомпетентно керує, незадовільно регулює суспільні відносини, погано керує державними ресурсами.
Забезпечувати дотримання закону може громадський контроль, але він в даний час в Україні розвинений слабо. Це обумовлено відсутністю механізму прозорості в діяльності влади, неорганізованістю середнього класу - головної соціальної бази громадського контролю та відсутністю в української правлячої еліти і громадян необхідних знань про сутність, способи, методи, форми, механізми та інструменти громадського контролю.
Отже, громадський контроль – це здійснюваний громадянами, інститутами громадянського суспільства комплекс різних заходів зі спостереження і перевірки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з метою примусити владу до забезпечення дотримання закону, відповідального і, як наслідок, компетентному виконання своїх обов'язків.
Світовий досвід вчить, що громадський контроль вигідний як суспільству, так і державній владі. Дійсно, він змушує державу бути відповідальною - забезпечувати роботу закону, поважати і захищати права і свободи людини, а, отже, ефективно діяти на загальне благо. Громадський контроль вигідний і самій державі, оскільки стимулює його весь час удосконалюватися, сприяє створенню і розвитку конкурентоспроможної економіки, зростанню життєвого рівня народу, формування сильного громадянського суспільства, зміцненню національної безпеки, підвищення якості людського капіталу. В кінцевому підсумку, країна стає сильною, ефективною і процвітаючою, що і відображає її національні інтереси.
Громадський контроль здійснюється двома основними способами - прямим (безпосереднім) волевиявленням громадян і непрямим (представницьким) через обрані громадянами органи, що діють за їх дорученням.
Якщо в розвинених країнах громадський контроль займає важливе місце в політичному житті, то в Україні насьогодні відсутній спеціальний закон про громадський контроль. Його нормативну базу складають окремі норми Конституції та інших законів і в цілому як нормативно-правове, так й інституційне забезпечення механізмів громадського контролю залишається недосконалим.
І справді, в квітні поточного року нами було проведено соціологічне дослідження громадської думки щодо контролю над владою в Україні. Опитування проводилось в Дніпропетровську серед студентів Університету митної справи та фінансів. Усього було опитано 75 осіб віком від 18 до 21 року, які вносили результати відповідей в режимі онлайн через соціальну мережу.
Дослідження дало підстави для невтішних висновків. Свій вплив на владу українські студенти оцінюють більше, ніж критично. Відповіді свідчать про вкрай низьку ефективність існуючих форм і засобів громадського контролю. Проте, студенти вважають, що громадський контроль таки потрібний, але він має сенс переважно тоді, коли ним займаються фахівці.
Висновок
Аналіз діяльності правлячих еліт країн Західної Європи і США щодо створення правових умов для доступу громадян до інформації про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування дозволяє прийти до ряду важливих висновків. Дані висновки можна представити в такий спосіб.
Акти, що регулюють доступ громадян до інформації, є конституційними.
Об'єкт законів - офіційна інформація державних органів влади та органів місцевого самоврядування.
Вся офіційна інформація, за певним винятком доступна для журналістів, експертів, наукових установ, партій, профспілок, громадських організацій.
Інформація, що вважається секретною, перераховується в окремому спеціальному нормативному акті, прийнятому вищим законодавчим органом.
Право доступу до інформації поширюється не тільки на громадян, але і на іноземців, що проживають на законних підставах на території країни.
Відомча конкретизація секретних даних допускається лише у виняткових випадках з умовою її затвердження вищим законодавчим органом.
Громадянин має право доступу до свого особистого справі, що зберігається в державних органах, а також право на внесення поправок в спотворену інформацію про нього.
Громадянин має право зробити копію з будь-якого, що цікавить його документа.
Громадянин має право вимагати будь-яку інформацію без пояснення свого інтересу.
Громадянин має право звертатися до суду за захистом порушеного права на доступ до інформації, а тягар доведення секретності інформації лежить на державних і місцевих органах влади.
Громадянин має право вимагати інформацію як особисто, так і заочно.
Посадові особи зобов'язані надати інформацію; відмова в наданні інформації повинен бути обгрунтований виключно в письмовій формі з посиланням на вимоги законодавства; письмову відмову є підставою для апеляції до вищих органів, омбудсмену, адміністративним судам.
Рішення адміністративних судів, а також омбудсмена (по несекретних документів), є остаточними і підлягають виконанню; визначені юридичні процедури і гарантії відновлення порушеного права доступу до інформації.
Визначено порядок і терміни публікації як несекретних, так і секретних документів, які втратили секретність за давністю.
Таким чином, у чинному сьогодні законодавстві в країнах Західної Європи і США поки немає правового забезпечення прозорості органів державної та місцевої влади - це вільного доступу громадян до повної, достовірної, регулярної і своєчасної інформації про діяльність органів державної та місцевої влади і їх посадових осіб.
Магістр