0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПЕРЕДУМОВ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ЗАТ ХКФ «КОНДФІЛ» (ID:90887)

Тип роботи: дипломна
Дисципліна:Фінанси
Сторінок: 98
Рік виконання: 2007
Вартість: 400
Купити цю роботу
Зміст
Зміст Вступ 4 Розділ 1. Теоретичні основи сутності та причин виникнення фінансової кризи підприємства 1.1. Економічний зміст і причини виникнення фінансової кризи на підприємстві 6 1.2. Правила фінансування ресурсів підприємств як запорука фінансово стійкого їх функціонування 16 1.3. Системи діагностики можливого банкрутства підприємства 22 Розділ 2. Аналіз тенденції виникнення фінансових передумов банкрутства підприємств України 2.1. Дослідження тенденцій банкрутства підприємств України 36 2.2. Визначення задоволення потреб підприємства в капіталі 46 2.3. Виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та оцінка можливостей її відновлення 56 Розділ 3. Діагностика фінансового стану ЗАТ Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл» щодо запобігання ймовірності його банкрутства 3.1. Історія створення та характеристика діяльності ЗАТ Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл» 66 3.2. Прогнозування ймовірності банкрутства ЗАТ Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл» за відносними показниками його діяльності та шляхи його уникнення 82 Висновки 94 Список використаної літератури 96 Додатки ВСТУП Актуальність теми. Сучасний стан більшості суб'єктів господарювання в Україні фахівці визнають як кризовий. Розвиток кризових явищ, з одного боку, і зацікавленості держави в максимальному збереженні підприємств, які мають необхідний потенціал виживання та є стратегічно важливими для країни в цілому або певних регіонів, з іншого боку, зумовлюють необхідність перспективної оцінки фінансового стану підприємства щодо можливості настання фінансової неспроможності здійснення господарської діяльності. Перспективна оцінка можливих фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства є необхідним етапом проведення діагностики господарсько-фінансової діяльності підприємства. У ході цієї роботи мають бути оцінені ймовірні фінансові наслідки початку провадження у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності з погляду економічних інтересів його власників (оцінка витрат від виникнення ситуації банкрутства, під якими розуміються витрати частин інвестованого капіталу), кредиторів підприємства (оцінка втрат внаслідок недостатнього обсягу грошових коштів, отриманих від реалізації наявного майна для повного розрахунку за всіма зобов'язаннями), підприємства як господарюючого суб'єкта (оцінка наявних коштів після розрахунку з усіма кредиторами та їх достатності для продовження підприємницької діяльності). Звичайно найбільш результативною щодо попередження банкрутства підприємства являється рання діагностика або прогнозування можливості банкрутства підприємства. Аналіз прогнозів дозволяє на більш ранньому етапі передбачити перспективи, своєчасно корегувати бізнес-плани, поточну діяльність підприємства та приймати рішення, які впливають на тактичні та стратегічні задачі розвитку підприємства. Необхідно відмітити, що розгляду реалій та проблем оцінки фінансових передумов банкрутства підприємства присвячено роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних економістів: Альтмана, Ліса, Спрінгейта, Стоянової, Терещенко, Поддєрьогіна, Кірейцева, Коваленко, Рємньової та інших. Таким чином, дослідження теоретичних та практичних аспектів оцінки передумов настання фінансової кризи на підприємствах різних форм власності та різних організаційно-правових форм є актуальним на сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні. Саме це і спонукало нас обрати тему дипломної роботи «Аналіз фінансових передумов ймовірності банкрутства підприємства на прикладі ЗАТ ХКФ «Кондфіл». Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є вивчення теоретичних сучасних методів прогнозування ймовірності банкрутства підприємства та оцінка їх практичності та результативності щодо застосування на підприємствах України. Для досягнення поставленої мети дипломної роботи є необхідним рішення в ній окремих задач, таких як: - визначення економічного змісту і причин виникнення фінансової кризи на підприємстві; - дослідження правил фінансування ресурсів підприємств як запоруки фінансово стійкого їх функціонування; - аналіз систем діагностики можливого банкрутства підприємства; - дослідження тенденцій банкрутства підприємств України; - визначення задоволення потреб підприємства в капіталі; - виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та оцінка можливостей її відновлення; - визначення незадовільної структури балансу підприємств. Об’єкт дослідження. Для проведення більш грунтовного дослідження теми дипломної роботи та практичного підтвердження певних переваг чи недоліків різних методів оцінки фінансових передумов банкрутства підприємства об’єктом дослідження обрано ЗАТ Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл». Розділ 1. Теоретичні основи сутності та причин виникнення фінансової кризи підприємства 1.1. Економічний зміст і причини виникнення фінансової кризи на підприємстві У ринковій системі стабільність роботи підприємства визна¬чається такими основними факторами: зростаючим обсягом реалізації продукції, нормальною (стабільною) прибутковістю, фінансовою стійкістю. Незважаючи на складну ринкову обста¬новку, жорстку податкову систему і недостатню державну підтримку, в більшості випадків погіршення становища під-приємств пов'язане з неефективною системою управління ними, (неекономічним і нетехнологічним виробництвом, слабким об¬ліком ринкових умов господарювання у всіх аспектах (кон'юн¬ктура, ціноутворення, ризики та ін.). Ретроспективне дослідження підприємства-банкрута, як пра¬вило, показує, що банкрутство назріває поступово. Якщо сьогодні підприємство ніби випадково не сплатило своїх зобов'язань, то віддаленою причиною цього можуть бути неправильний, невідпо¬відний потенціалу підприємства, вибір сфери діяльності, помил¬кова оцінка місткості ринку, поспішний вибір постачальників і товаропровідної мережі, нераціональна організація управління. Банкрутство зароджується в період фінансового здоров'я, якщо останнє не підкріплене постійною аналітичною роботою, спрямо¬ваною на виявлення і нейтралізацію прихованих негативних тен¬денцій. Методи і масштаби аналізу, зокрема фінансового, змінюються залежно від конкретних умов. Прогнозування банкрут¬ства, як показує закордонний досвід, можливе до появи його оче¬видних ознак. Під неспроможністю (банкрутством) підприємства розумі¬ється нездатність задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів (робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обо¬в'язкові платежі до бюджету і позабюджетних фондів, у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном чи у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника. Однією з причин банкрутства українських підприємств у пе¬ріод загальної кризи є занадто несприятливі макроекономічні умови. Важливу роль відіграє законодавчо-нормативна база України. Так, Закон України «Про банкрутство» №31 від 14.05.1992 зі змінами від 30.06.1999 № 784-XI пев¬ною мірою недосконалий, тому що дає лише визначення підприємства-банкрута, але в ньому цілком відсутній розгляд можливих шляхів його санації в теперішній час — період затяжної економічної кризи. Цей закон не відповідає вимогам сьогодення і спря¬мований не на санацію, не на поліпшення платоспроможності підприємств, а передусім на їх ліквідацію. Банкрутство, як правило, — результат впливу зовнішніх та внутрішніх факторів. Аналіз закордонної практики показав, що, в державах з розвинутим ринком і стабільною політичною ситуацією 2/3 банкрутств зумовлені внутрішніми, а 1/3 — зовнішніми причинами. З огляду на особливості формування ринкової інфраструкту¬ри, соціально-економічні умови і затяжний характер економіч¬ної кризи в Україні можна визначити причини (фактори) банк¬рутств підприємств. Криза економічної і фінансової систем України впливає на діяльність суб'єктів господарювання. Політична нестабільність — одна з основних причин банкрутства. Слабка законодавчо-нор¬мативна база і хитка державна влада виявляються у відносинах із суб'єктами господарювання в податковій системі та всіх умо¬вах функціонування в ринковому господарстві. У занедбаному стані нині перебуває вся система наукових досліджень у країні. Усі проведені науково-технічні розробки не можуть упроваджу¬ватися, в основному у зв'язку з відсутністю коштів. Для розробки заходів щодо фінансового оздоровлення необхід¬но проаналізувати всі обставини банкрутства, у тому числі внутрішні й зовнішні, і їх причини (рис. 1). Точний розподіл зовнішніх і внутрішніх причин банкрутства є складним завдан¬ням. Виявлення минулих помилок може допомогти досягти фінан¬сової стійкості за різних несприятливих зовнішніх обставин. Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи Украї¬ни, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фі¬нансів базової ланки економіки — підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істо¬тне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінан¬сової кризи переважної більшості українських підприємств. Рис.1. Причини банкрутства підприємств В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання ма¬ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор¬тимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належ¬ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства. Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансове неспроможних підприємств. Так, на прикладі Хмельницької області частку збиткових підприємств в економіці України за окремими галузями економіки характеризують дані таблиці 1. Таблиця 1. ЧАСТКА ЗБИТКОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ОСНОВНИМИ ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА ПЕРІОД 2000-2003 РОКИ, %* Рік Всього Промисловість Будівництво Сільське господарство 2000 40,3 48,6 47,5 24,8 2001 42,6 45,9 36,7 59,0 2002 44,4 46,7 39,8 69,6 2003 41,2 43,6 35,7 57,3 * За інформацією Головного управління статистики у Хмельницькій області [31, с.76,77 ]. Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадові¬льного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборго¬ваності. Структуру та обсяг дебіторської заборгованості суб'єктів господарювання Хмельницької області характеризують дані таблиці 2. Таблиця 2. СТРУКТУРА ДЕБІТОРСЬКОЇ ТА КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА 2000-2003 РОКИ* (тис. грн.) ЗАБОРГОВАНІСТЬ РОКИ 2000 2001 2002 2003 Дебіторська Всього 1487363,6 1845373,3 1915406,5 2187812,4 Промисловість 752479,8 1045645,6 982254,4 1003666,3 Будівництво 84211,5 100615,6 121096,8 109029,4 Сільське господарство 262807,4 220312,1 219521,3 170066,6 Інші види економічної діяльності 387864,9 478800,0 592534,0 905050,1 Кредиторська Всього 2607186,6 2885973,1 2915032,2 3276734,3 Промисловість 1237304,5 1472382,8 1362164,8 1398120,9 Будівництво 137312,3 105640,8 123474,7 152157,8 Сільське господарство 642719,2 646667,3 643118,1 530500,8 Інші види економічної діяльності 589850,6 661282,2 786274,6 1195954,8 * За інформацією Головного управління статистики у Хмельницькій області [31, с. 30,28 ]. Близько 55% дебіторської та близько 60% креди¬торської заборгованості є простроченими. Це є наслідком непла¬тоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплато¬спроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підпри¬ємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підпри¬ємств. Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, вироб¬ничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податко¬вих надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх ак¬тивів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці під¬приємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяль¬ність. Проте через недосконале законодавство, відсутність нале¬жного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фі¬нансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктив¬них і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних під¬приємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкру¬тами. Поняття банкрутство характеризується різними видами. В законодавчій і фінансовій практиці виділяють чотири види банкрутства підприємства (рис. 2). Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів [34, с.13]. Під фінансовою кризовою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового Рис. 2. Види банкрутства підприємства менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами(факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено на рисунку 3. Фази кризи Криза , що загрожує існуванню підприємства Криза, що не загрожує існуванню підприємства Види к Криза стратегії р и Криза прибутковості з и Криза ліквідності Ендогенна Екзогенна криза криза Джерело кризи Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяються на зовнішні, або екзогенні(які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні , або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути : - спад кон’юнктури в економіці в цілому; - зменшення купівельної спроможності населення; - значний рівень інфляції; - нестабільність господарського та податкового законодавства; - нестабільність фінансового та валютного ринків. - посилення конкуренції в галузі; - криза окремої галузі; - сезонні коливання; - посилення монополізму на ринку; - дискримінація підприємства органами влади та управління; - політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини(споживачів продукції); - конфлікти між засновниками (власниками). Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. Розрізняють три види кризи :  стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);  криза прибутковості(перманентні збитки вихолощують власний капітал , і це призводить до незадовільної структури балансу);  криза ліквідності(підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в таблиці 3. Таблиця 3. ФАКТОРИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ РІЗНІ ВИДИ КРИЗИ Стратегічна криза Неправильний вибір виробничого майданчика (місце розташування підприємства). Неефективна політика збуту та асортиментна політика. Недосконале планування та прогнозування. Помилкова політика диверсифікації . Неефективний апарат управління. Дефіцити в організаційній структурі. Відсутність виробничої програми. Зайві виробничі потужності. Відсутність або недієздатність системи контролінгу. Форс-мажорні обставини. Криза прибутковості. Несприятливе співвідношення цін та собівартості. Невиправдане завищення цін. Ризикові великі проекти. Зростання собівартості за стабільних цін. Зменшення обороту від реалізації продукції. Збитковість окремих структурних підрозділів. Придбання збиткових підприємств. Неефективна маркетингова політика Значні запаси готової продукції на складі. Високі витрати на персонал. Високі процентні ставки. Форс-мажорні обставини. Криза ліквідності Невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків). Незадовільна структура капіталу. Відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів. Незадовільна робота з дебіторами. Надання незабезпечених товарних кредитів. Продовження табл. 3 Великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності. Великі обсяги низьколіквідних оборотних активів. Зниження кредитоспроможності підприємства Високий рівень кредиторської заборгованості. Форс-мажорні обставини. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причино-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводять до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. 1.2. Правила фінансування ресурсів підприємств як запорука фінансово стійкого їх функціонування Кредитори та інвестори, маючи на меті гарантувати свої вкла¬дення та не припуститися порушення фінансової рівноваги, вима¬гають додержання певних правил під час формування структури капіталу. Щоправда, не завжди додержання чи недодержання цих правил є вирішальним критерієм під час прийняття інвестиційних рішень, але на практиці зазначені правила широко застосовуються для аналізу фінансового стану підприємств, оцінювання їх креди¬тоспроможності та інвестиційної привабливості. Додержання пра¬вил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпе¬чення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу. Правила фінансування формують принципи, згідно з якими підприємство мобілізує фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. На них слід зважати, виробляючи страте¬гію залучення фінансових джерел санації підприємств. Розрізня¬ють такі основні правила фінансування підприємств: • золоте правило фінансування; • золоте правило балансу; • правило вертикальної структури капіталу. Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Усі три правила базуються на розрахунку низки показ¬ників, що характеризують співвідношення певних статей балансу. Золоте правило фінансування називають також золотим бан¬ківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це пра¬вило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресур¬си, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бу¬ти мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об'єктах основних та оборотних засобів. Підприємство, додержуючи вимог золотого правила фінансу¬вання, забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність. Але під час застосування цього правила постає проблема, порів¬няння окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та джерел фінансування). Це можна (і є сенс) робити лише на стадії планування фінансово-господарської діяльності. Загалом вважають, що має діяти принцип «загального фінансування», згідно з яким усі активи фінансуються за рахунок усіх пасивів. На практиці застосовуючи золоте правило фінансування, користуються двома умовами, що виражають його зміст: по-перше, відношення довгострокових активів та довгострокових пасивів повинно дорівнювати (або бути меншим) одиниці; по-друге, відношення короткострокових активів та короткострокових пасивів повинно дорівнювати (або бути більшим) одиниці У разі додержання золотого правила фінансування фінансова рівновага забезпечується за таких умов; 1) інвестований капітал своєчасно (у передбачені строки) вивільняється в результаті господарської діяльності; 2) існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу; 3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності. Отже, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації тої залучення ново¬го фінансового капіталу в разі настання строків погашення попе¬редньої заборгованості. Проте якщо можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучаєтеся капітал, та, строків інвестування. «Золоте правил» балансу вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й додержання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Загалом це правило вимагає виконання двох умов (рис.4): а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик; Рис. 4. Умови золотого правила балансу б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фі¬нансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні за¬паси сировини, неліквідні товари тощо). Докладніше досліджуючи золоте правило балансу, можна ви¬явити таку саму суперечність; як і в золотому правилі фінансу¬вання. Використання золотого правила балансу дає змогу уник¬нути проблем з ліквідністю, якщо списання активів у результаті господарської діяльності за обсягами і термінами збігається з по¬гашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень до¬статньо для забезпечення розрахунків у процесі поточної опера¬ційної діяльності. У довгостроковому капіталі має також існувати можливість пролонгувати строки погашення існуючих кредитів і залучити новий капітал. Якщо ж такі можливості існують, то до¬тримання золотого правила балансу є необов'язковим. Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з ана¬лізом складу та структури джерел формування капіталу. При¬в'язування до активів, тобто до напрямків використання фі¬нансових ресурсів підприємства, у такому разі не здійснюєть¬ся. Правило вертикальної структури вимагає додержання пев-ного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства. Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефі¬цієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості). Коефіцієнт фінансової незалежності, «автономії» Кавт визначаєть¬ся як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балан¬су. Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фі¬нансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх фінансових джерел). Якщо частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то Кавт => 1. Якщо існує тен¬денція до фінансування за рахунок позик, то Кавт => 0. Важливе значення у процесі аналізу структури капіталу має показник фінансового лівериджу (Фл), який визначається за формулою: Фл = ПК/ВК, (1) де ПК – позичковий капітал підприємства; ВК – власний капітал підприємства. Даний показник характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу. Коефіцієнт фінансового лівериджу називають також коефіцієнтом заборгованості. Вважають, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності. І навпа¬ки: за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів. Щодо структури капіталу існують різні погляди. Одні еконо¬місти вважають, що співвідношення власного та позичкового ка¬піталу підприємства має становити 1:1. У такому разі загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. з іншими тлумаченнями правила вертикальної структури капіталу, для промислових підприємств частка власного капіталу становити не менш як 60%; для торгівлі— 50%. Існують також думки, що відношення власного та позичкового капіталу має становити 2 :1. Автори вертикальної структури (1:1) свою позицію обгрунтовують тим, що власники підприємства мають брати участь у його фінансуванні внесками чи рефінансуванням прибутку щонайменше в такому самому обсязі, як і кредитори. На практиці структура капіталу підприємств значною мі¬рою залежить від галузі виробництва, до якої вони належать, форми організації бізнесу, а також від низки інших специфіч¬них факторів. Порівняти частку власних засобів у загаданій структурі капіталу та коефіцієнт заборгованості - за окремими галузями виробництва у країнах ЄС та в Україні можна за даними таблиці 4. Як бачимо, розмах варіації значень показників, які характери¬зують структуру капіталу підприємств, досить великий: у тих га¬лузях виробництва, де оборотність засобів є високою, частка по¬зичкових засобів є також високою і навпаки — там, де обо¬ротність менша, менший і коефіцієнт заборгованості, На віт¬чизняних підприємствах можна спостерігати дещо викривлену картину. Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних Таблиця 4. СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ У КРАЇНАХ ЄС ТА В УКРАЇНІ [34, с.120] Галузь виробництва Коефіцієнт автономії (Власні кошти / Валюта балансу) Коефіцієнт заборгованості (Позичковий капітал/ Власний капітал) ЄС Україна ЄС . Україна Промисловість 0,24 0,31 3,2 2,27 Хімічна промисловість 0,40 0,80 1,5 0,25 Транспорт 0,15 0,51 2,7 0,97 Будівництво 0,06 0,70 15,6 0,44 Торгівля та громадське харчу-вання 0,03 0,17 32,3 4,96 Постачання та збут 0,15 0,25 5,6 3,04 Сільське господарство 0,35 0,75 0,95 ,0,33 Всього по народному госпо-дарству 0,18 0,48 4,50 0,78 товариствах, і особливо в тих, акції яких котирую¬ться на біржі, частка власного капіталу майже вдвічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу. Це можна поясни¬ти тим, що звітність акціонерних товариств публікується в пресі, а для інвесторів, які оцінюють ризикованість своїх вкладень, рівень заборгованості підприємства відіграє вирішальну роль. Саме то¬му акціонерні товариства прагнуть підвищити показник своєї фі¬нансової незалежності .Коли йдеться про визначення оптимальної структури капі¬талу, слід враховувати, що головною метою будь-якого під-приємства є максимізація прибутку в довгостроковому періо¬ді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Проте якщо про¬центи за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мі-німізувати. Отже, розрахувати оптимальну структуру капіталу для всієї сукупності підприємств неможливо. Навіть для підприємств однієї галузі це робити недоцільно, оскільки оптимальне спів¬відношення власного та позичкового капіталу залежить від специфічних умов діяльності кожного конкретного підприємст¬ва (галузь, форма організації бізнесу, місцезнаходження, при-бутковість активів, процентні ставки за користування позика¬ми тощо), існує думка, що оптимальної структури капіталу на практиці не існує взагалі. Обсяг можливої заборгованості під¬приємства обмежується готовністю кредиторів надавати пози¬ки. Ця готовність залежить від рівня ризику неповернення кредитів. 1.3. Системи діагностики можливого банкрутства підприємства В умовах нестабільної економіки посилюється платіжна криза, яка пов’язана із зростанням дебіторської та кредиторської заборгованості, неспроможністю менеджерів знайти найбільш доцільні і ефективні рішення загальних проблем — все це посилює тенденцію банкрутства досить значної кількості підприємств. Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового стану підприємства, які генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді. В залежності від цілей і моделей здійснення діагностика банкрутства підприємства поділяється на дві основні системи: 1) систему експрес-діагностики банкрутства; 2) систему фундаментальної діагностики банкрутства. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваних на базі даних його фінансового обліку по стандартним алгоритмам аналізу. Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового стану. Етапи здійснення експрес-діагностики банкрутства представлено на рис. 5. Рис. 5. Етапи експрес-діагностики банкрутства підприємства 1. Визначення об’єктів спостереження “кризового поля”, що реалізує загрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що практично усі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати загрозу його банкрутства. Тому система спостереження “кризового поля” має будуватись з урахуванням степені генерації цієї загрози шляхом визначення найбільш вагомих об’єктів по цьому критерію. Об’єкти спостереження “кризового поля” підприємства. 1) чистий грошовий потік підприємства; 2) ринкова вартість підприємства; 3) структура капіталу підприємства; 4) склад фінансових зобов’язань підприємства по терміновості погашення; 5) склад активів підприємства; 6) склад поточних затрат підприємства; 7) рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику; 2. Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутству підприємства. Система таких індикаторів формується по кожному об’єкту спостереження “кризового поля”. В процесі формування всі показники-індикатори поділяються на об’ємні і структурні (табл. 5). Таблиця 5. СИСТЕМА НАЙВАЖЛИВІШИХ ІНДИКАТОРІВ ОЦІНКИ ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА В РОЗРІЗІ ОКРЕМИХ ОБ’ЄКТІВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ “КРИЗОВОГО ПОЛЯ” Об’єкти спостереже ння “кризового поля” Показники об’ємні індикатори структурні. І.Чистий грошовий потік підприємства. 1. Сума чистого грошового потоку по підприємству в цілому. 2. Сума чистого грошового потоку по операційній діяльності підприємства. 1.Коефіцієнт достатності чистого грошового потоку. 2.Коефіцієнт ліквідності грошового потоку. 3.Коефіцієнт ефективності грошового потоку. 4.Коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку. Продовження табл.5 ІІ. Ринкова вартість підприємства. 1. Сума чистих активів підприємства по ринковій вартості. 1.Ринкова вартість підприємства по коефіцієнту капіталізації прибутку. ІІІ. Структура капіталу підприємства. 1. Сума власного капіталу підприємства. 2.Сума запозиченого капіталу підприємства. 1.Коефіцієнт автономії. 2.Коефіцієнт фінансування. 3.Коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. ІV. Склад фінансових зобов’язань підпри- ємства за терміно - вістю погашення. 1. Сума довгострокових фінансових зобов’язань. 2.Сума короткострокових фінансових зобов’язань . 3. Сума фінансового кредиту. 4. Сума товарного кредиту. 5. Сума внутрішньої кредиторської заборгованості. 1. Коефіцієнт співвідношення довгострокових і коротко- строкових фінансових зобов’язань . 2. Коефіцієнт співвідношення залученого і товарного кредиту. 3. Коефіцієнт невідкладних фінансових зобов’язань в загальній їх сумі. 4. Період обігу кредиторської заборгованості. V. Склад активів підприємства. 1. Сума необоротних активів. 2. Сума оборотних активів. 3. Сума дебіторської заборгованості всього, в т.ч. простроченої. 4. Сума грошових активів. 1. Коефіцієнт маневреності активів 2. Коефіцієнт забезпечення високоліквідними активами. 3. Коефіцієнт забезпеченості готовими засобами платежу. 4. Коефіцієнт поточної платоспроможності. 5. Коефіцієнт абсолютної платоспроможності. 6. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. 7. Період обігу дебітор ської заборгованості Продовження табл.5 VI. Склад поточних затрат підприємства. 1. Загальна сума поточних затрат. 2. Сума постійних затрат. 1. Рівень поточних затрат до об’єму реалізації продукції. 2. Рівень змінних поточних витрат. 3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, що здійснюється стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння середньо фактичних показників-індикаторів з плановим(нормативним) їх значенням і виявлення розмірів відхилень в динаміці. Ріст розміру негативних відхилень в динаміці характеризує назрівання кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. В процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовують наступні стандартні методи:  горизонтальний фінансовий аналіз;  вертикальний фінансовий аналіз;  порівняльний фінансовий аналіз;  аналіз фінансових коефіцієнтів;  аналіз фінансових ризиків . 4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципіальних характеристики :  легка фінансова криза ;  глибока фінансова криза ;  фінансова катастрофа . Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти міри по їх нейтралізації. ЇЇ попереджувальний ефект найбільше відчувається на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов’язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики . Система фундаментальної діагностики банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на основі методів факторного аналізу і прогнозування. Основні цілі фундаментальної діагностики банкрутства: - поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства; - підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства; - прогнозування розвитку окремих факторів, які генерують загрозу банкрутства підприємства і їх негативних наслідків; - оцінка і прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за певними основним етапам (рис. 6). 1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. Факторний аналіз і прогнозування складають основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів, передбачуваних дослідженню, має бути приділена найбільша увага. В процесі вивчення і оцінки ці фактори поділяють на дві групи: 1)не залежні від діяльності підприємства(зовнішні або екзогенні); 2)залежні від діяльності підприємства(внутрішні або ендогенні). Зовнішні фактори кризового фінансового розвитку в свою чергу поділяються при аналізі на три підгрупи: а) соціально-економічні фактори загального розвитку країни: - спад обсягу національного доходу; - зростання інфляції; - сповільнення платіжного обороту; - нестабільність податкової системи; - нестабільність діючого законодавства; - зниження рівня реальних доходів населення; - зростання безробіття. б) ринкові фактори: - зменшення ємкості внутрішнього ринку; - посилення монополізму на ринку; - відчутне зниження попиту; - зростання пропозицій товарів субститутів; - зниження активності фондового ринку; - нестабільність валютного ринку. в) інші зовнішні фактори: - політична нестабільність; - негативні демографічні тенденції; - стихійні лиха; - погіршення криміногенної ситуації. Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку також поділяються при аналізі на три підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства: а) фактори, які пов’язані з операційною діяльністю: - неефективний маркетинг; - неефективна структура поточних затрат (висока частка постійних затрат); - низький рівень використання основних засобів; - високий розмір страхових і сезонних запасів; - недостатньо диверсифікований асортимент продукції; - неефективний виробничий менеджмент. б)фактори, пов’язані з інвестиційною діяльністю: - неефективний фондовий портфель; - великий період будівельно-монтажних робіт; - значні перевитрати інвестиційних ресурсів; - недосягненні заплановані обсяги прибутку по реалізованим реальним проектам; - неефективний інвестиційний менеджмент. в) фактори, які пов’язані з фінансовою діяльністю: - неефективна фінансова стратегія; - неефективна структура активів(низька їх ліквідність); - надмірна доля запозиченого капіталу; - висока доля короткострокових джерел залученого капіталу; - зростання дебіторської заборгованості; - висока вартість капіталу; - перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків; - неефективний фінансовий менеджмент. 2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства. Основу такого аналізу складає виявлення степені негативної дії окремих факторів на різні аспекти фінансового розвитку підприємства. В процесі здійснення такого фундаментального аналізу використовуються наступні основні методи: Повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів. При здійснені цього аналізу суттєво розширюється межа об’єктів “кризового поля”, а також система показників –індикаторів можливої загрози банкрутства. Кореляційний аналіз . Цей метод використовується для визначення степені впливу окремих факторів на характер кризового фінансового розвитку підприємства. Кількісно степінь цього впливу можу бути визначена за допомогою одно – або багатофакторних моделей кореляції. По результатам такої оцінки проводиться ранжування окремих факторів по степені їх негативної дії на фінансовий розвиток підприємства; СВОТ- аналіз (SWOT- analysis). Назву цього методу представляє абревіатура початкових букв термінів, характеризуючих об’єкти цього аналізу: S – Strength (сильні сторони підприємства); W- Weakness (слабкі сторони підприємства); O-Opportunity (можливість розвитку підприємства); T-Treat( загроза розвитку підприємства) . Основним змістом СВОТ- аналізу є дослідження сильних і слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх (ендогених) факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх (екзогених) факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. Результати СВОТ- аналізу подаються графічно по комплексному дослідженню впливу основних факторів. Аналітична “модель Альтмана”. Вона являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутству підприємства, і основана на комплексній оцінці важливих показників, діагностуючих його кризовий фінансовий стан .На підставі досліджень підприємств-банкротів Е.Альтман визначив коефіцієнти значень окремих факторів в інтегральній оцінці вірогідності банкрутства. Існує дво- та п’ятифакторна Z-модель (Z-рахунок) Е.Альтмана. Двофакторна модель Z = 0,3877 + (- 1,0736) х Кпт. л. + 0,579 х Чзк (2) де Кпт. л. – коефіцієнт поточної ліквідності; Чзк - частка запозиченого капіталу у пасивах підприємства. Z  0 – імовірність банкрутства висока. Z  0 – імовірність банкрутства низька. П’ятифакторна модель Е.Альтмана Z = 3,3 х К1 + 1,0 х К2 + 0,6 х К3 + 1,4 х К4 + 1,2 х К5, (3) де К1 – прибуток від основної діяльності / всього активів К2 – обсяг продаж / всього активів К3 – ринкова вартість усіх акцій / всього активів К4 – нерозподілений прибуток / всього активів К5 – обіговий капітал / всього активів Z  1,81 – імовірність банкрутства дуже висока. 1,81 Z  2,765 - імовірність банкрутства середня. 2,765 Z  2,99 - імовірність банкрутства невисока. Z  2,99 імовірність банкрутства незначна Галузь значень Z в останніх двох випадках --- “темна зона” (велика імовірність помилки). Відсутність даних про курс акцій підприємства не є перешкодою для застосування пятифакторної моделі, оскільки визначити приблизну ринкову вартість акції можна за формулою : Курсова вартість акції = Сума дивіденду / сер. рівень позичкового проценту (4) В умовах перехідної української економіки використання Z - рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною того можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами. Крім методу Альтмана в ринкових країнах застосовується також відомий показник платоспроможності (Z ) Конана і Гольдера, який розроблений на основі аналізу діяльності 95 промислових підприємств Франції :26, с.112 Z = 0,16 Х1 - 0,22 Х2 + 0,87 Х3 + 0,10 Х4 - 0,24 Х5 (5) де Х1 – ( дебіторська заборгованість + грошові кошти) / всього активів Х2 – постійний капітал / всього пасивів Х3 – фінансові витрати / виручка від реалізації Х4 – витрати на персонал / додана вартість Х5 – валовий прибуток / залучений капітал Відомі також тести на ймовірність банкрутства Лиса ( Zл) та Таффлера (Zт) Zл = 0,063 Х1 + 0,092 Х2 + 0,057 Х3 + 0,001Х4 (6) де Х1 – оборотні активи / активи Х2 – прибуток від реалізації / активи Х3 – нерозподілений прибуток / активи Х4 – власний капітал / залучений капітал Граничне значення Zл = 0,037 (Zт) = 0,03 Х1 + 0,13 Х2 + 0,18 Х3 + 0,16Х4 (7) де Х1 – прибуток від реалізації / короткострокові зобов’язання Х2 – оборотні активи / зобов’язання Х3 – короткострокові зобов’язання / активи Х4 – виручка від реалізації / активи Якщо Zт  0,3 – підприємство має добрі довгострокові перспективи , при Zт  0,2 - є ймовірність банкрутства. 26, с.112 Наведені моделі в економіці України поки що не можуть бути використані , оскільки вони побудовані на визначених зв’язках показників діяльності підприємств розвинених ринкових країн. Для розробки аналогічних моделей необхідно провести спеціальні дослідження на рівні галузей народного господарства. 3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативною дією окремих факторів. Такий прогноз здійснюється на основі розробки спеціальних багатофакторних регресивних моделей , використання в цих цілях методики СВОТ- аналізу і інших методів, розглянутих при викладені принципів фундаментального аналізу. В процесі прогнозування враховуються фактори, які мають найбільший вплив на фінансовий розвиток і генерують найбільшу загрозу банкрутства підприємства в майбутньому періоді. 5, с.292 4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу. В процесі такого прогнозування визначається як швидко і в якому обсязі підприємство здатне: - забезпечити ріст чистого грошового потоку; - знизити загальну суму фінансових зобов’язань; - реструктуризувати свої фінансові зобов’язання шляхом переводу їх з короткострокових форм у довгострокові ; - знизити рівень поточних затрат і коефіцієнт операційного лівереджу; - знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності; - позитивно змінити інші фінансові показники, не приймаючи до уваги негативну дію окремих факторів. Загальну оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутству в короткостроковому перспективному періоді допомагає отримати прогнозований в динаміці коефіцієнт можливої нейтралізації поточної загрози банкрутству, який розраховується : Кнуб = ЧДП / ФОсер (8) де , Кнуб - коефіцієнт можливої нейтралізації загрози банкрутства в короткостроковому періоді; ЧДП – прогнозована сума чистого грошового потоку; Фосер – середня сума фінансових зобов’язань. 5. Кінцеве визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства. Ідентифікація масштабів кризового фінансового стану повинна включати аналітичні і прогнозовані результати фундаментальної діагностики банкрутства і визначити можливі напрямки покращення фінансової рівноваги підприємства. Фундаментальна діагностика банкрутства дозволяє отримати розгорнуту картину кризового фінансового стану підприємства і конкретизувати форми і методи майбутнього його фінансового оздоровлення. 6. Оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу. Наказом Мінекономіки України від 17 січня 2001 року № 10 було затверджено «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства чи доведення до банкрутства». Метою їх затвердження є забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної або надкритичної їх неплатоспроможності, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству (табл. 6.). Таблиця 6. МАСШТАБИ КРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА І МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ВИХОДУ З НЬОГО Вірогідність банкрутства по результатах діагностики Масштаб кризового стану підприємства Спосіб реагування Можлива Легка фінансова криза Нормалізація поточної фінансової діяльності Висока Глибока фінансова криза Повне використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації Дуже висока Фінансова катастрофа. Пошук ефективних форм санації(при невдачі - ліквідація). Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності. Розділ 2. Аналіз тенденції виникнення фінансових передумов банкрутства підприємств України 2.1. Дослідження тенденцій банкрутства підприємств України Серед найгостріших проблем сучасної української економі¬ки — зволікання із застосуванням процедури банкрутства щодо підприємств-боржників. Ця проблема спричинена не лише інер¬цією застарілого мислення, а й низкою об'єктивних факторів, зокрема недосконалістю відповідної правової бази. Суттєві зміни сталися після ухвалення Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство". В умовах формування і становлення ринкових відносин без банкрутства не обходиться. Воно поширене не лише в країнах, що розвиваються, а й у державах з розвинутими ринковими відно¬синами. У країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців. Банкрутом стає той, хто не витримує конкуренції, виробляє продукцію низької якості. Частина фірм зупиняють виробни¬цтво, частина — шукають додаткових фінансових ресурсів для оновлення технологій, клопочуться про збут готової продукції, шукають нові місця збуту. Незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка євро¬пейських країн розвивається передбачуваними темпами. На цій основі забезпечується стабільність національної валюти. В Україні кредитори, як правило, отримують у власність май¬но, ціна якого не відповідає ринковій вартості. Причин цьому чимало. Серед основних — неврегульованість правовідносин у процесі відчуження державного майна та порядку погашення заборгованості. Значною мірою саме через це виникла заборго¬ваність із заробітної плати, платежів до бюджету. Крім того, окремі керівники господарських товариств, воло¬діючи великим пакетом акцій, самоусуваються від управління товариствами. Як наслідок, виникають певні проблеми, що ча¬сом призводять до банкрутства. На платоспроможність впливають дії окремих фінансових посередників, які скуповують акції на аукціонах, аби перепрода¬ти їх за вищою ціною. Складається враження, що менеджери деяких інвестиційних компаній забули або не хочуть пам'ятати про те, що основою збільшення капіталу є матеріальне виробництво, а фінансові маніпуляції за допомогою посередницьких опе¬рацій — явище тимчасове, яке згодом може закінчитися повним банкрутством. Певна частина українських підприємств є потенційними банкрутами., Причому банкрутують не лише окремі суб'єкти господарювання, аж цілі галузі національної економіки. Банкрутують як підприємства, так і деякі комерційні банки. За даними 2000 р., більше 30 комерційних банків перебувають або на стадії "реанімації", або на стадії банкрутства. Підприємства-банкрути є в кожному регіоні України, найбільше їх в інду-стріальне розвинутих регіонах. Так, у 1998 р. у столиці налічу¬валося 991 збанкрутіле підприємство, у Дніпропетровській об¬ласті — 248, Донецькій — 430, Луганській — 229, Харківській — 225, Одеській — 155, Запорізькій — 115, Хмельницькій - 67 підприємств. Географію банкрутства суб'єктів гос¬подарювання за 1998 р. наведено на рис. 7 [6, 384]. Станом на 1 червня 1998р. самостійно ліквідувало заборгованість лише 941 підприємство, або 21,4 %. Усього 0,013 % загальної суми заборгованості погашено за раху¬нок майна підприємств-боржників. В окремих галузях і регіонах кількість неплатоспроможних підприємств сягає 80 %. На таких підприємствах практично відсутнє середньо- і довгострокове кредитування. На багатьох підприємствах протягом останніх 10 років не впроваджувалися нові вироби, не здійснювалися заходи поліпшення якості, модернізація, оновлення та інші науково-технологічні досягнення, що значно знизило конкурентоспроможність і продукції, і підприємства в цілому. Виробництво багатьох підприємств характеризується високим рівнем матеріально-енергетичних витрат, відходів та відсутні¬стю технологічної можливості переробки вторинних матеріаль¬них ресурсів будь-якого технологічного процесу. Безгосподарність та невміння керівництва підприємств оперативно реагувати на вплив внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності підприємства призвели до їх неплатоспроможності. Прикро вражає перелік та значущість заходів, які планують вживати чи вживають підприєм¬ства для подолання кризового стану: 1) підвищення цін на вироби; 2) переорієнтація на інші ринки збуту; Усього по Україні: 12 281 — кількість справ про банкрутство, порушених арбітражними судами; 4525 — кількість підприємств та організацій, визнаних арбітражними судами банкрутами. Умовні позначки: верхній рядок цифр — порушено справ арбітражними судами про визнання банкрутами; нижній рядок цифр — кількість підприємств та організацій, визнаних банкрутами. Рис. 7. Географія підпрнємств-банкрутів в Україні 3) зміни в організації управління підприємством; 4) скорочення кількості зайнятих (чи відправлення у виму¬шені відпустки); 5) зменшення обсягів виробництва; 6) зростання обсягів кредиторської заборгованості; 7) зростання заборгованості з заробітної плати; 8) зміни виду діяльності; 9) тимчасове припинення виробництва; 10) зменшення цін; 11) закриття підприємства. Усе це свідчить про те, що керівництво підприємств просто не готове досить оперативно реагувати і передбачати ефективні та дійові заходи подолання кризи внаслідок відсутності обґрун¬тованих антикризових програм, аналізу причин та рівня кризи з урахуванням особливостей зовнішнього та внутрішнього сере¬довища підприємства. Ситуація в нашій країні ускладнюється ще й деякими негативними особливостями, що зумовлені специфікою функціонування українських підприємств протягом кількох попередніх десятиліть. Це, зокрема, такі особливості; — довготривалий період функціонування господарюючих суб'єктів у се¬редовищі централізованого розподілу та централізованого планування; — велика питома вага в економіці підприємств-гігантів, що спеціалізувалися на випуску певних видів продукції. Ці підприємства не були гнучкими, мали високий рівень залежності від транспортної мережі та наявних конк¬ретних господарських зв'язків. У результаті багато хто з них виявився повністю неконкурентоспроможним в умовах виходу на вітчизняний ринок зарубіжної продукції, а розпад колишнього СРСР призвів до розриву господарських зв'язків, що склалися; — дуже високий процент морального і фізичного зносу основних фондів на багатьох вітчизняних підприємствах, зокрема висока питома вага в активах застарілого обладнання і технологій. Це негативно впливає на якість і конкурентоспроможність виготовлюваної продукції; велика питома вага в Україні підприємств оборонної промисловості, конверсія яких потребує значних затрат. Однак вона необхідна для адаптації подібних підприємств до нових економічних умов. Усе перелічене вище визначило особливу схильність вітчизняних господарюючих суб'єктів до кризових явищ, що виявилося у втраті фінансової стійкості, виникненні неплатоспроможності і, як наслідок, у банкрутстві. Загальні причини неплатоспроможності підприємств зумовлені впливом як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. До факторів, що відображають вплив віднести: — форсовану лібералізацію економічної діяльності в умовах відсутності конкуренції; — недостатній розвиток ринкової інфраструктури; — непередбачувані зміни нормативно-правової бази; — непристосованість українських підприємств до існування в умовах ринкової економіки, зумовлену розглянутими вище причинами; — значне зменшення сукупного попиту на продукцію вітчизняного виробництва у зв'язку з падінням купівельної здатності населення та споживачів інших категорій; — відсутність протекціоністської політики з боку держави. Внутрішні фактори, що визначають кризовий стан підприємства, можуть бути зведені до двох основних груп: 1) відставання від вимог ринку (за асортиментом, що пропонується, за ціною, якістю та ін.); 2) незадовільне фінансове керівництво підприємством. Аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності підприємств, що пере¬бувають у кризовому стані, дав змогу виділити дві основні категорії: 1) періодично неплатоспроможні підприємства, тобто підприємства, що тимчасово перебувають у кризовому стані й мають потенційні можливості вийти з нього; 2) підприємства-банкрути. До підприємств, неплатоспроможність яких може бути оцінена як періо-дична, доцільно вжити певні антикризові заходи, в результаті здійснення яких такі підприємства можуть бути виведені зі стану неплатоспроможності. Якщо ж господарюючий суб'єкт фактично є банкрутом, то його подальше існування видається економічно недоцільним, оскільки воно безповорот¬но поглинає матеріальні, трудові, енергетичні ресурси, які могли б знайти раціональніше використання. У країнах із довготривалою історією розвитку ринкової економіки проб¬лема поведінки неплатоспроможного підприємства і, як граничний випадок, підприємства-банкрута давно вирішена і формалізована в різноманітних механізмах встановлення відповідальності й реорганізації. Однак подібні механізми неможливо перенести в практику господарю-вання України. Це передусім пояснюється такими розбіжностями: — довготривалим періодом функціонування українських підприємств у середовищі централізованого розподілу; — відмінностями у проведенні ринкових реформ; — недосконалістю податкового законодавства; — високими темпами інфляції; — недостатністю й недосконалістю розробки нормативної бази щодо банкрутства. В Україні умови і порядок визначення юридичних осіб — суб'єктів під-приємницької діяльності банкрутами регламентується "Законом про банкрут-ство" від 14 травня 1992 року та змінами й доповненнями, внесеними зако-нами України від 17 червня 1993 року, 25 лютого 1994 року, 14 березня 1995 року, недосконалість яких відзначається як економістами-теоретиками, так і фахівцями-практиками. Сказане вище підтверджує необхідність розробки механізмів поведінки неплатоспроможного підприємства з урахуванням специфіки функціонуван¬ня української економіки. Найсуттєвішим виявляється поділ факторів на внутрішні й зовнішні. Перші залежать від результатів діяльності самого підприємства, отже, під-приємство може впливати на них певним чином. Другі фактори не залежать від волі господарюючого суб'єкта, але значною мірою впливають на його фі-нансову стратегію. До внутрішніх факторів, що впливають на рівень фінансової стійкості під¬приємства, можна віднести: склад і структуру виготовлюваної продукції; тех¬нологію і модель організації виробництва й управління; оптимальність складу та структури активів, а також правильний вибір стратегії управління ними; склад і структуру власних фінансових ресурсів; засоби та обсяг залучення по¬зикових засобів; галузеву належність господарюючого суб'єкта; величину і структуру витрат, їх динаміку у порівнянні з грошовими надходженнями. До зовнішніх факторів, які не залежать від підприємства, але безпосе-редньо впливають на нього, можна віднести: рівень, динаміку та коливання платоспроможного попиту на продукцію підприємства; фазу економічного циклу, в якій перебуває економіка країни і галузі; податкову і кредитну полі-тику держави; рівень конкуренції на ринку; загальну політичну стабільність; рівень інфляції в країні тощо. Перелічені вище фактори не можна однозначно класифікувати за ступе-нем їх впливу на фінансову стійкість підприємства. У нестабільній економіч-ній ситуації, що склалася в Україні, розподіл факторів на основні й друго-рядні відрізнятиметься від аналогічного розподілу в країнах із розвиненою ринковою економікою. Тому класифікація факторів за ступенем впливу по-винна здійснюватися конкретно для підприємства, що аналізується. Крім того, систему показників, що відображають фінансову стійкість підприємства, можна поділити на чотири групи: 1) показники структури капіталу, які характеризують фінансову залеж-ність підприємства від позикових засобів; 2) показники, які характеризують стан обігових коштів; 3) показники, які характеризують стан основного капіталу; 4) показники платоспроможності. Експертний аналіз та аналіз літературних джерел дав змогу виділити такі коефіцієнти з перелічених груп показників, які використовуватимуться у дослідженні. Перша група містить показники структури капіталу Друга група містить такі показники Третя група показників дає характеристику стану основного капіталу На другому етапі за даними фінансової і бухгалтерської звітності здійснюється розрахунок загальних показників фінансової стійкості. Для отри¬мання точних і достовірних результатів пропонується використати дані що¬квартальної звітності за чотири попередніх роки з корекцією даних залежно від рівня інфляції. За результатами розрахунків будуються графіки, що характеризують ди¬наміку досліджуваних коефіцієнтів за певний період. Ці графіки є основою для формування груп підприємств і віднесення конкретного господарюючого суб'єкта до однієї з груп фінансової стійкості. , Основою наступного, третього, етапу є формування груп фінансової стійкості підприємств за визначеними критеріями. Передбачається, що таки¬ми критеріями можуть бути коефіцієнт поточної ліквідності (нормативне значення — .2) та показник оптимального співвідношення позикових і влас-них засобів (значення показника не повинно перебільшувати 1). Залежно від цих значень сформовані такі групи підприємств: платоспроможні й фінансове стійкі підприємства, у яких коефіцієнт платоспроможності у ретроспективі не опускається нижче від мінімально допустимого значення, а коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів не перевищує І. Вони характеризуються регулярним перевищенням поточ¬них активів над поточними зобов'язаннями, постійним погашенням виника¬ючої заборгованості як перед кредиторами, так і перед бюджетом і перева¬жанням розміру власного капіталу над розміром позикового; — підприємства-банкрути, у яких коефіцієнт платоспроможності постійно не досягає мінімального рівня, а коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів перевищує 1 і постійно зростає. Такі господарюючі суб'єкти ха¬рактеризуються стійким перевищенням величини позикових засобів над су¬мою власного капіталу і хронічною неплатоспроможністю; — підприємства з недостатнім рівнем фінансової стійкості, у яких один із коефіцієнтів, що розглядаються, перебуває у допустимих межах, а другий виходить за встановлені межі. Особливість подібних господарюючих суб'єк¬тів полягає у тому, що платоспроможність у них періодично знижується, по¬тім вона знову може зростати. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості. Але такі під-приємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості у разі використання певних стабілізуючих заходів. До цієї групи належить більшість господарюючих суб'єктів України. Саме подіб-ні підприємства складають резерв національної економіки. Зіставивши результати дослідження динаміки розвитку окремо взятого підприємства з характеристиками кожної групи, можна однозначно визначи-ти, до якої групи належить це підприємство. Для підтвердження й уточнення отриманих результатів додатково розрахо¬вується коефіцієнт банкрутства. Для підприємств, які віднесені до першої чи третьої групи, він не повинен перевищувати 0,5. Якщо ж визначено належність підприємства до другої групи, коефіцієнт банкрутства матиме значення вище від 0,5. Чим ближче цей показник до 1, тим вища вірогідність банкрутства. Якщо підприємство визнане платоспроможним і фінансове стійким, тобто належить до першої групи, воно не є предметом нашого дослідження. Якщо ж підприємство за визначеним рівнем фінансової стійкості потрапляє у другу чи третю групу, для нього розробляється відповідний комплекс уп-равлінських рішень. . Четвертий етап являє собою процес формування комплексу управлінсь¬ких рішень для підприємств, віднесених до другої чи третьої групи. Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплато-спроможних підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається еконо-мічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи: — реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необ¬хідно для його функціонування згідно із законодавством; — санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фі¬нансову допомогу і переписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з урахуванням власних інтересів; — ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати, воно п
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову