0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Історія розвитку різдвяної тематики в українській іконографії (ID:244248)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Релігієзнавство
Сторінок: 34
Рік виконання: 2016
Вартість: 200
Купити цю роботу
Зміст
Вступ 1. Роз’яснення Святих Євангеліє про Різдво Христове. с. 5 2. Виникнення і розвиток різдвяної тематики в українському іконописі. с. 13 3. Варіанти українських ікон в композиції і в кольорах. с. 21 4. Методичні рекомендації для викладення теми про українські Різдвяні ікони у загальноосвітньому закладі. с. 28 Висновки с. 31 Список джерел та літератури. с. 33
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
2. Виникнення і розвиток різдвяної тематики в українському іконописі. Зважаючи на ту величезну роль Різдва Христового в історії Церкви і людства загалом і початком сотеріологічної ери в історії після народження Сина Божого, зрозуміло що дана подія знайшла широке відображення як в Літургійному, так і в обрядовому житті Апостольської Церкви. Яскравим відображенням цієї тенденції є іконописна традиція в Церкві, яка завдяки художній образності відображає глибоке богословсько-символічне значення події народження Сина Божого. Загалом, в цьому плані іконопис виступає як частина Священного Передання. Він є однією з форм відображення Божественної Істини, на рівні з Священним Писанням [8 с. 68]. Тому, тематика і символізм іконопису Різдва Христового в основному повторюють те, що було сказано про Різдво в книгах Святого Євангеліє. Тому, першочергове значення в іконописі ґрунтується не на сюжеті, не на тому, хто чи що зображується, а на як зображується священна подія чи особа. Отже, форма іконопису підпорядкована його змісту. Тут художні засоби набувають сакрального значення і спрямовані на те, щоб адекватно передати історичний образ і сакральний зміст події, що зображується [4]. Тому, канон іконопису допускає певні композиційні і колористичні варіації. Спираючись на ці особливості православного іконопису, українська іконописна традиція створила свій унікальний стиль, який має неповторне мистецьке і сакральне значення. Звичайно, що розвиток української ікони тісно пов'язаний як з загальним церковним розвитком іконопису, так і з історією України. Зрозуміло, що свій початок історія української ікони бере свій початок з часу хрещення Київської Русі князем Володимиром Великим в 988 році. Збережені пам’ятки сакрального мистецтва часів Київської Русі свідчать про розвиток усіх його жанрів після Хрещення Русі-України. Очевидно, що в ранній період розвитку сакрального мистецтва, зокрема іконопису, воно перебувало під значним впливом візантійської традиції. Це підтверджує зокрема збережені фрески Собору Святої Софії, датовані цим періодом [25]. На жаль, у зв’язку з історичною віддаленістю цього періоду, а також через численні руйнівні історичні події, які спіткали Україну за останню тисячу років, фрески і мозаїки Софіївського собору залишаються чи не єдиними зразками іконопису раннього княжого періоду Русі. Серед усього різноманіття іконописних зображень фресок і мозаїк собору, Різдвяна тематика тут не зустрічається. Це можна пояснити тим, що Софіївський собор був центральним, кафедральним собором Київської Русі, побудований Ярославом Мудрим в часи, коли християнство тільки укріпилось в Русі. Тому, мистецтвознавці зазначають, що головною його мистецьким і богословським посланням було відображення небесної, Божественної Літургії, поєднаної із з людськими образами життя та служіння у святості. [25]. Це символізувало новий період життя Русі, період її єдності із Церквою і Святим духом. Хоча, стверджувати, що тематика Різдва Христового в мистецтві Київської Русі була не поширена, не можна. Слід згадати мініатюру Різдва Христового із Трірського псалтиря (1078-1087рр.). Вона – унікальний зразок іконописного зображення, адже в ній поєднуються риси романського, візантійського і національного українського стилів. Звідси, варто зазначити, що з самого початку свого виникнення, український іконопис був багато стильовим, таким, що композиційно і колористично ввібрав кращі здобутки різних іконописних шкіл. Хоча, загалом, про Різдвяну тематику в іконописі Київської Русі важко простежити, оскільки, напевно в цей період вона мала характер станкового живопису, кий погано зберігся до наших часів. Історики і мистецтвознавці, які досліджують сакральне мистецтво середньовічної України зазначають, що серед станкового мистецтва сцена Різдва Христового вперше зустрічається у клеймі ікони «Воздвиження Чесного Хреста» зі Здвиження, початку XV ст. Однак самостійних композицій цієї тематики, які б походили з домонгольської доби, не збереглося [6]. Зрозуміло, що після монгольського нашестя, знищення міст і численних церков Русі, культурне життя на наших землях в цей період надовго занепало. Тільки в період пізнього середньовіччя (XIV-XVст.) спостерігається деяке пожвавлення культурного і економічного життя. Звичайно, деяке культурне пожвавлення в українських землях призвело до відновлення іконопису. Загалом, слід зазначити, що українська ікона періоду пізнього Середньовіччя розвивалася під впливом візантійського іконопису так званого «палеологівського» стилю, який виник при реставрації Візантійської імперії в часи династії Палеологів. Характерним для цих ікон є тенденція до монументальності, тяжіння до зображення суворих аскетичних облич, героїзація Святих і угодників, акцентуація на їхній готовності до жертв і страждань [19]. Джерело цих тенденцій слід шукати в тодішній історичній ситуації. Загальний економічний і культурний занепад, втрата політичної самостійності українських земель, численні війни і ординське ярмо навіювали серед людей загальне відчуття занепаду і ворожості цього світу. Звичайно, мистецтво іконопису загалом відображало настрої українців цих часів [20. с. 35-36]. Зрозуміло, що тенденції українського іконопису пізнього Середньовіччя неможливо поєднати із Різдвяною тематикою, наповненою радістю через народження Спасителя. Та і загалом, матеріальних пам’яток цього періоду збереглося мало. Тому, зважаючи на не актуальність Різдвяної тематики в рамках стильових особливостей української ікони пізнього Середньовіччя, важко сформувати судження про розвиток Різдвяного іконопису в цей період. Переломним моментом в українській культурі стало XVI століття. В цей період стабілізується економічна, політична і культурна ситуація. Крім того, в цей період у країнах Європи виникає і поширюється новий культурний напрямок – Ренесанс, який мав глибокий вплив не тільки на мистецтво, але загалом на світогляд людей. Як зазначалося вище, культурний зв'язок України і Європи можна простежити ще з часів Київської Русі. Тому, не дивно, що Ренесанс на теренах українських земель отримав широке поширення. Для нього характерні оптимізм, акцентуація на зовнішній красі світу, звернення до внутрішнього світу людини, гуманізм. Такі культурні тенденції загалом вдало поєдналися із стабілізацією українських земель, формуванню козацтва як нової української еліти, економічним зростанням. І загалом, слід зазначити, що загальний оптимізм, схильність до естетики, гуманістичний погляд на світ – це типові риси українського національного характеру. Тому, Ренесанс, а згодом Бароко, яке мало багато спільного з першим в ідейному плані, пустили глибокий слід в українському іконописі і загалом культурі [20. с. 44]. Загалом, збереглося кілька яскравих зразків української ікони в стилі Ренесансу. Серед них: ікона «Різдво Христове» другої половини ХVІ CТ. (З колекції Національного музею народної архітектури та побуту України), загалом виконана в візантійському стилі, однак яка тяжіє до збереження перспективи і збереження правильних пропорцій тіла. Її унікальність у тому, що її автор уперше звертається до внутрішнього світу персонажів. Зокрема, привертає увагу зображення Йосифа, який схилився в глибокій задумі перед ногами Діви Марії і Дитяти [3. с. 103]. Іншим яскравим зразком іконопису цього періоду є Різдво Христове», середини XVI ст. з с. Трушевичі (Старосамбірський р-н, Львівщина). Вона також написана загалом, відповідно до візантійських традицій, які яскраво проявляються у використанні принципу різномасштабності, а також в клеймах життя Діви Марії, які оточують основний сюжет Різдва. Однак, тут яскраво простежується експериментування з сюжетністю і тлом, адже, основне дійство відбувається на тлі скелястої гори, що символізує Христа і Його страждання. Особливо цікавим є сюжет купання Христа, взятий із апокрифічної розповіді про двох жінок: Соломію і Маю. Сюжет наповнений побутовим характером. Одна жінка тримає Христа, а інша готує воду для купання. Особливістю ікони «Різдва Христового», кінця XVI ст. з Лопушанка Хоминої є реалістичне опрацювання автором заднього тла основного дійства, ке являє собою не схематичними скелями, а пологими горами, що нагадують українські Карпати із невеликими деревами на схилах. Також, в цій іконі сильні етнографічні мотиви, які простежуються в декорі, в одежі персонажів, на якій можна побачити елементи національної вишивки [6]. Отже, період Ренесансу став одним із найважливіших в історії розвитку Різдвяної тематики української ікони. Адже, по-перше, сюжет Різдва Христового, який до того мав другорядний характер в іконописі, отримує достатньо широке поширення. По-друге, в цей період впроваджуються нові мистецькі засоби, що призводить до поширення в іконописі Різдва етнографічних і апокрифічних мотивів, впровадження реалізму в зображенні облич персонажів і заднього тла, порушенням схематизму і аскетизму зображуваних персонажів, намаганням передати їхні емоції і природність їхніх поз, експериментування з сюжетною наповненістю основного дійства, симетричністю композиції, гармонійністю кольорів, помірною осяжністю постатей. Хоча, слід зазначити, незважаючи на це, ікони Ренесансу зберігають свою канонічність і зв'язок із художніми традиціями Візантії і Київської Русі. Органічним продовженням періоду Відродження як в Україні, так і в Європі став період Бароко. Особливістю барокового стилю в українській культурі, на відміну від країн Європи стало те, що тут не відбулося переходу від Ренесансу до Бароко. Ці два великих художніх напрямки в нас органічно поєдналися. Відбулася своєрідна дифузія стилів [20. с. 51]. Тому, період бароко в Україні можна поділити на два умовні періоди. Перший охоплює першу половину XVII століття – це період стильового бароко-ренесансного синтезу. І період другої половини XVII- XVIII ст. – період розквіту Бароко на українських землях. Перший період більш яскраво виражений на теренах Західної України. Це пов’язано з подіями Берестейської церковної унії, яка посилила проникнення культури Західної Європи на територію України. А, оскільки на теренах Західної України боротьба з унією була гострішою, то зрозуміло, що майстри іконопису тут довше чинили спротив культурним впливам бароко, як певному символу католицького мистецтва. Яскравим зразком ренесансно-барокової української ікони є ікона «Поклін пастухів» із Бойківщини, яка, поряд із рисами ренесансного стилю відзначається перемогою реалізму над схематизмом, збереженням перспективи в сюжеті, відмовою від багатоплановості, зокрема від клейм. Саме ці нові особливості в вітчизняному іконописі відображають проникнення барокових елементів в мистецтво: тяжіння до реалізму і навіть тілесності, яскравістю фарб, збереженням пропорцій, динамізмом і тяжінням до декоративності, багатоманітності елементів [19]. Прикладом застосування нових підходів в іконографії Різдва Христового може служити ікона Різдва Христового авторства Йова Кунзилевича, яка є частиною Богородчанського іконостасу, створеного для церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит у Маняві. Ця ікона виконана в яскравих кольорах, обличчя персонажів зображені живими, рум’яними, повними психологізму, , детально опрацьовані декоративні деталі, від складок одягу до стін міста на задньому тлі. Празникова ікона “Різдво Христове” з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської лаври 1729-го року ще яскравіше відображає бароковий стиль. Для неї характерна вільна побудова складної композиції з багатьма персонажами, детально промальовані одяг і литки. А дія ікони відбувається серед стилізованої і дещо фантастичної архітектури. Одяг Святого сімейства зображений із золотим блиском, а від німбу Дитяти Ісуса відходять довгі прямі і хвилясті промені сяйва. Пастухи із композиції одягнені за тодішньою модою [5]. Наступним художнім стилем в українському іконописі виступає класицизм, Особливу увагу цей стиль який змінив бароко в XIX ст.. Занепад бароко в Україні перш за усе слід пов’язати із утратою козацької держави решток своєї незалежності, культурною і релігійною експансією Російської держави, яка позбавила автономії Українську Церкву, тим самим знищила основу для існування неповторного українського іконопису. Тому, можна зазначити певний мистецький занепад цього періоду. Він пов'язаний із намаганням обмежити українську мистецьку традицію офіційним академізмом, нехтування візантійською іконописною традицією, намагання нав’язати іконопису форму так званого «класичного» мистецтва [17. с.3]. В рамках цих процесів, іконопис України XIX ст. зосереджує увагу на пропорціях, світлотіні, перспективі й колориті. Фігури в ньому статичні, непорушні, об’ємні, без площинності. Пейзажі другого плану замінюються золотим тисненим рельєфним тлом [19]. Таким чином, український іконопис, під тиском імперської традиції втрачає свою самобутність і набуває рис формалізму. А, академізм, властивий російському класицизму, відкидає русько-візантійську іконописну традицію і наближає ікони до зразків світського мистецтва XIX століття. Негативні тенденції, пов’язані з культурним впливом Росії у ХХ столітті так і не були до кінця подолані. Зародження в українському іконописі ХХ століття модернізму і синкретизму не мало результатом відродження в повній мірі української іконописної школи, яка походить з часів школи Києво-Печерської Лаври. Причину цьому слід шукати перш за усе в історичних подіях першої половини ХХ століття. Більшовицький переворот на початку століття і подальше формування тоталітарної комуністичної імперії з офіційною ідеологією атеїзму, призвело до фізичного знищення багатьох українських митців. А антицерковна політика режиму призвела до того, що багато видатних творів мистецтва було втрачено. Український іконопис цього періоду міг розвиватися тільки в українській діаспорі за кордоном. Тільки з отриманням Україною незалежності і відновленням Української Православної Церкви створили умови відродження мистецтва написання ікон на теренах України. Отже, український іконопис загалом і Різдвяна тематика в його межах, були нерозривно пов’язані з історією України. Після хрещення Русі-України Володимиром Великим, написання ікон отримало широке поширення в українських землях. Різдвяний іконопис не став винятком. В подальшому, Різдвяна тематика отримала широке поширення в період Ренесансу і Бароко. В її межах були створені неповторні зразки українських ікон, які відображали як найкращі мистецькі здобутки Європи і Візантії, так і були унікальними, неповторними зразками мистецтва ікони, які відображали самобутність української культури. В XIX столітті, під культурним і релігійним тиском Росії неповторний український іконописний стиль почав занепадати. Катастрофою для нього стала більшовицька держава і її атеїстична, людиноненависницька ідеологія. Тільки, після відродження Української держави, іконопис в Україні розпочав процес свого відродження.