Розрахунки з покупцями та замовниками (ID:139487)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ТА АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ПОКУПЦЯМИ ТА ЗАМОВНИКАМИ 1.1. Теоретичні основи обліку розрахунків з покупцями та замовниками У процесі господарської діяльності підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання щодо реалізації, придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт чи послуг із метою забезпечення їх безперервного функціонування. Основними наслідками проведення господарських операцій з продажу є виникнення зобов’язань, що призводить до появи дебіторської заборгованості, у тому числі покупців та замовників. Від початку формування ринкових відносин в Україні і донині існує чимало актуальних нерозв’язаних питань, пов’язаних з обліком дебіторської заборгованості. Це відповідно обумовлює постійний перегляд нормативних актів і регламентуючих документів, вироблення нових шляхів удосконалення організації та методики розрахунків з дебіторами. У теперішній час існує необхідність використання сучасних підходів до проблем платіжно-розрахункових взаємозв’язків між підприємствами, правильного здійснення обліку та ефективного аналізу дебіторської заборгованості для прийняття управлінських рішень, яке є досить актуальним і потребує детального розгляду, адже фінансовий стан підприємства значною мірою залежить саме від наявності та ефективного управління дебіторською заборгованості. Дослідженням цієї проблеми займалися низка українських учених – Ф.Бутинець, М.Ф.Огійчук, Г.Кірейцев, Л.Сук, В.Моссаковський, Г.Нашкерська і зарубіжних авторів – Є.Брікхем, І.Бланк та ін. Тлумачення сутності дебіторської заборгованості вітчизняними вченими є близькими до визначення наведеного у П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [1]. Так, наприклад, проф. Ф.Ф. Бутинець трактує поняття дебіторської заборгованості як суму заборгованостей підприємств на певну дату і називає дебіторську заборгованість "боргом на користь підприємства" та «частиною господарських засобів підприємства, що вибула зі складу даного підприємства і знаходяться у фактичному розпорядженні іншого підприємства і, виконують там роль капіталу» [2, С. 34]. Дебіторська заборгованість – це вимоги щодо оплати, а боргові вимоги розглядаються з точки зору терміна їх виконання та виступають еквівалентом боргу тієї особи, на яку покладається виконання обов’язку [3]. Серед зарубіжних авторів дебіторська заборгованість трактується як сума, очікувана до надходження від клієнтів за вже продані товари. Найбільш поширеною стала думка, до якої схиляється більшість науковців і практиків – визначення дебіторської заборгованості як боргів. У чинних національних стандартах бухгалтерського обліку існують суперечності щодо інтерпретації, визнання та оцінки дебіторської заборгованості. А тому існує потреба в дослідженні сутності дебіторської заборгованості з врахуванням вимог міжнародної практики [4]. Розкриття сутності дебіторської заборгованості відображено у Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1« Загальні вимоги до фінансової звітності» якому висвітлений зміст статей балансу, що безпосередньо стосуються дебіторської заборгованості [5]. Згідно П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість» зазначено, що дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Звідси, дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату [1]. Отже, виникає необхідність у визначенні понять «розрахунки» та «заборгованість». В переважній більшості містять посилання на зобов’язання: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання виникають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними.