Готові роботи
ОБҐРУНТОВАНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ ЧЛЕНАМИ СІМ’Ї ДИПЛОМАТИЧНОГО АГЕНТА ПРИВІЛЕЯМИ ТА ІМУНІТЕТАМИ

ОБҐРУНТОВАНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ ЧЛЕНАМИ СІМ’Ї ДИПЛОМАТИЧНОГО АГЕНТА ПРИВІЛЕЯМИ ТА ІМУНІТЕТАМИ (ID:328836)

ПредметДипломатія
Тип роботи стаття
Рік виконання 2020
Кількість сторінок 12
Зміст 1. Інститут привілеїв та імунітетів дипломатичного агента як невід'ємна частина дипломатичного права; 2. Теорії обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів; 3. Визначення поняття "члени сім'ї дипломатичного агента"; 4. Відповідальність членів сім'ї дипломатичного агента; 5. Висновки
Ціна(грн.) 450
Зразок роботи:
Важливим елементом дипломатичного права є інститут привілеїв та імунітетів, які мають як окремі категорії персоналу дипломатичного представництва, так і представництво в ролі державного органу. З кінця XVI і протягом XVII - XVIII століть склалися три основні теорії обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів: екстратериторіальності, теорія представницького характеру і теорія функціональної необхідності. Можна сказати, що у ході дискусії з питання аргументації дипломатичних привілеїв та імунітетів у процесі узгодження змісту Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. представники низки країн, серед яких були США та Японія, наполягали на тому, щоб функціональна теорія, інакше кажучи, принцип функціональної необхідності, був визнаний єдиним базисом. Проте, віддаючи належне делегації СРСР, треба зауважити, що саме за її пропозицією у преамбулі Конвенції наголошено на представницькому характері дипломатичних привілеїв та імунітетів [9, c. 369]. Розглядаючи основні принципи, на яких ґрунтуються привілеї та імунітети, можна почати із екстратериторіальності, яка означає абсолютний захист особи від юрисдикції держави перебування. Відповідно до неї дипломатичний агент вважається таким, що нібито знаходиться на території власної держави [10, c. 183-184]. Г. Гроцій розглядав поняття екстратериторіальності радше як спосіб юридичного вираження дипломатичних привілеїв, а не як їх безпосереднє обґрунтування. Дещо пізніше воно перетворилося із допоміжної юридичної формули на самостійний правовий принцип, який відомий німецький дипломат Мартенс Ф.Ф. [11] використовував для безпосереднього обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів. У своїй основі ця теорія не раз була виправданням при наданні права притулку в дипломатичних приміщеннях та здійснення юрисдикції послом над своїм персоналом [4, c.164]. Гроцій Г. зазначав, що: «Загальне правило, що той, хто перебуває на чужій території, підпорядковується законам цієї території; має, із спільної згоди націй, виключення по відношенню до послів, оскільки вони через відому всім умовність знаходяться поза територією(extra territorium) тим самим не пов’язані цивільними законами (civil jure) тієї держави, в якій перебувають під час виконання своїх функцій» [11, с.170]. Свого часу Монтеск’є у своїй роботі «Про дух законів» зазначав про те, що привілеї та імунітети є першою необхідністю для належного, безперешкодного, повного, оперативного виконання дипломатичним агентом як представником держави свої прямих функцій та обов’язків. Ця теорія здобула дуже багато прихильників та набула широкого розповсюдження, адже до її появи часто поставало питання про неосяжні гарантії, які надаються агентові. Вона виступає захистом представника держави і закріплює, що всі привілеї та імунітети є такими, що діють лише під час виконання дипломатичним ним своїх обов’язків. Наприклад, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італії, приїхавши у відпустку, що передбачена положеннями українського законодавства, до Риму, згідно із теорією функціональної необхідності, не має права користуватися дипломатичними привілеями та імунітетами [12, c. 279]. На сьогоднішній день є невизначеним пріоритет між двома основними теоріями, яку саме з них треба використовувати в колізійних ситуаціях, адже дуже часто , трактуючи одне і теж, вони розкривають поняття в двох протилежних за змістом поясненнях [13]. Як зазначає Броунлі Я. : «На практиці існуюче правове положення не ґрунтується на конкретно одній теорій або їх комбінуванні, хоча загалом воно відповідає як представницькій, яка підкреслює положення дипломата в ролі агента суверенної держави, так і на функціональній теорії, яка базується на практичній необхідності»[3, c. 485].

Замовлення

Замовлення

Мы №1 в Реф-рейтинге
Добавить отзыв
Хочу такой виджет