Зразок роботи
Підсумовуючи вищеописане, можна сказати, що період правління Тиберія був одним з найбільш нелегких, але в той же час досить славних сторінок римської історії. Змінився характер імператорської влади, на довгі роки вперед була реформована римська армія, введена маса нових ґрунтовно опрацьованих законів. Імперія, залишена Августом в стані економічної та політичної кризи, всього за кілька років була майже повністю реанімована Тиберієм, введені законопроекти щодо рабів, повністю реорганізований державний апарат. У світлі всіх цих подій на перший план виходить особистість самого Тиберія. Він увійшов в історію не тільки як один з найяскравіших представників династії Юліїв-Клавдіїв, але і як людина, який стала імператором, не будучи прямим нащадком свого попередника.
Своїм не зовсім законним пануванням Тиберій поплатився згодом великою кількістю ворогів, які рідко сприяли вдалому просуванню справ імператора, і навіть не раз призводили до серйозних внутрішньополітичних проблем. Соціальні повстання, котрі стрясали Римську імперію протягом майже всього 1 століття, також не сприяли мирному правлінню перших представників Юліїв-Клавдіїв. Виходячи з цього, необхідно було мати міцну владу, яка і втілилася в особистості першого представника династії Юліїв-Клавдіїв - Клавдія Тиберія Нерона.
Серед достоїнств Тіберія, безумовно, не було одного: наступник Августа не був оригінальним політичним мислителем. Опинившись у новій для себе ролі, він старався, як можна точніше копіювати стиль поведінки Августа, але, як показали подальші події, далеко не завжди вдало. Свій принципат Август створював для себе і під себе; його більш ніж 40-річне правління створило традицію, на яку Тиберій міг і намагався опиратися.
Але з тієї ж причини римлянам, багато з яких народилися і виросли при Августі, важко було уявити на його місці когось іншого. В очах суспільства право на принципат дали Августу особисті заслуги, але таких виняткових заслуг як у Августа, у Тиберія не було.
Таким чином, маючи в своєму розпорядженні усі повноваження свого попередника, Тиберій не міг і не зміг досягти рівня його авторитету (auctoritas principis), що становив важливий елемент політичного положення принцепса, хоча і намагався це зробити. Рано чи пізно він повинен був відмовитися від спроб грати другого Августа і перейти від керування авторитетом до інших методів.
Вже при Тиберії конфлікт інтелігенції з авторитарною владою загострився з ряду причин. Наприклад, за роки довгого правління Августа режим принципату зміцнів, оформилися його політична структура й ідеологічна база. Як наслідок, зникла та зацікавленість у співпраці з інтелектуальною елітою і суспільством в цілому, яка чітко видна у внутрішній політиці засновника імперії
Образ імператора, який створили Тацит, Светоній і Діон, порівняно з тираном, при якому озлобляється імператорський режим, або, кажучи словами Тацита, принципат змінюється на гірше. Його правління затьмарене загибеллю безлічі ні в чому не винних людей, за що він несе всю повноту відповідальності.
З часом Тиберій став відлюдним і підозрілим, що і стало причиною його рішення залишити Рим і виїхати в Кампанію на Капрі; в Рим він більше не повертався. Починаючи з 21 р. і по 31 р. країною практично правил префект преторіанців Луція Елія, людина, якій безкрайньо довіряв Нерон. І важко навіть уявити, яким ударом було запідозрити друга в отруєнні сина. Сеян був страчений.
Тіберій помер від прогресуючої хвороби в маєтку у Мізенского мису на сімдесят восьмому році життя і двадцять третьому році влади.
Магістр