Геополітичні плани Габсбургів на Балканах напередодні Першої світової війни (ID:252346)

ВСТУП Актуальність теми. Майже усе ХІХ та початок ХХ ст. – це період, коли “вічне Східне питання” практично не сходило з порядку денного міжнародних відносин Європи. У системі міжнародних відносин 70-80-х років ХІХ ст. центральне місце посідав балкансько-близькосхідний регіон. У цей період історична ініціатива перейшла до південнослов’янських народів, які з об’єкту торгів і угод між великими державами перетворилися на суб’єкт міжнародного права. Саме у 70-ті роки ХІХ ст. окреслились нові тенденції у розвитку Східного питання, яке в процесі утворення на Балканах незалежних держав, у тому числі і південнослов’янських, трансформувалося у балканське питання. З приходом уряду Д. Андраші балканська політика була виокремлена як провідний напрямок у зовнішній політиці. Таким крокам передував ряд об’єктивних причин, зокрема міжнародне становище Австро-Угорщини й міждержавні відносини в Європі, а також суб’єктивні, передусім національна приналежність Д. Андраші до угорців, для яких південнословэянські народи були завжди в сфері інтересів. Була сформована чітко мета – розширення сфер впливу на Балканах Австро-Угорщини. Для цього був вироблений курс, передусім протурецький та антиросійський за підтримки Німеччини для досягнення визначеної цілі. Оцінюючи правильність обраного курсу в 1871 p., поглянувши на події, що сталися за час перебування Д, Андраші на посаді міністра закордонних справ, можемо стверджувати, що вироблений курс був життєздатний, не дивлячись на те, що мав як численні здобутки, так і прорахунки. Під час Східної кризи та Берлінського конгресу, для Габсбурзького уряду у геополітиці одне з центральних місць посідали Балкани. Вони оцінювались політиками та громадськістю імперії, як плацдарм посилення особистої монархії, витіснення інших політичних суперників (зокрема Росія), так і послаблення рухів за незалежність балканських слов’ян, що могли призвести до струсів у самому серці імперії. Тому, актуальність дослідження зумовлюється необхідністю визначення і узагальнення місця і ролі Південнослов’янських країн у зовнішньополітичних планах Австро-Угорської імперії в часи Балканських криз та напередодні Першої світової війни. Об’єкт дослідження геополітичні плани Габсбургів на Балканах напередодні Першої світової війни, а предмет дослідження – особливості та закономірності зовнішньої політики Австро-Угорської імперії, щодо Балкан, політичні конфлікти із Росіє та безпосередній вплив Німеччини. Метою даної роботи є дослідити геополітичні плани Габсбургів на Балканах напередодні Першої світової війни. Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання: – розглянути місце Східного питання у зовнішній політиці Габсбургів; – проаналізувати суперечки між Австро-Угорщиною та Росією на міжнародній арені; – оцінити вплив Німеччини на зовнішньополітичні плани Австро-Угорщини. Методологічні засади є принципи історизму, систем¬ності та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел та наукової літератури. Хронологічні рамки охоплюють 1870-ті – 1914 рр. – період розгортання політичних акцій Габсбургів на Балканах напередодні війни. Вибір нижньої хронологічної межі (1870-ті р.) зумовлено початком Східної кризи та місця у ній Австро-Угорщини, верхньої (1914 р.) – початком Першої світової війни. Територіальні межі дослідження стосуються території Австро-Угорської імперій та Балкан напередодні Першої світової війни, де розгорталась політик-дипломатичні дії. Джерельною базою курсової роботи є опубліковані видання збірки джерел та спогади, які дають змогу більш глибше розкрити дану проблему та зрозуміти особливості геополітичних планів Габсбургів напередодні Першої світової війни на Балканах. Історіографія по даній проблематиці представлена колом наукових статей і монографічних видань. Основні дослідження, можна поділити за розділами. Щодо першого розділу, де розглядається Східне питання у зовнішній політиці Габсбургів, слід відзначити праці Т. Ісламова “Австро-Венгрия в Первой мировой войне. Крах империи”, A. Медяковa “Югославянская политика Андраши (1867–1871 гг.)”, O. Пономаревa “Австро-Венгрия и Османская империя в системе международных отношений на Балканах в начале ХХ века” та В. Самчук “Південнослов’янські країни у політиці великих держав Європи після Берлінського конгресу 1878 р.”. У другому розділі висвітлюється питання суперечок між Австро-Угорською імперією і Росією на міжнародній арені. Слід відзначити праці K. Виноградовa “Основные направления внешней политики Англии, Австро-Венгрии и Германии в период Восточного кризиса 1875–1878 гг.”, H. Дюлгерова “Болгарский национальный вопрос в политике России и Австро-Венгрии. 1894-1903” i A. Улунянa “Взгляд имперской России на Балканы (начало ХХ в.)”. У третьому розділі прослідковуюється вплив Німеччини на зовнішньополітичні плани Габсбургів, щодо Балкан. Досить цікаві оцінки вказаної проблеми у працях С. Романенка “Югославия: История возникновения. Кризис. Распад.” та A. Задохинa “Пороховой погреб Европы”. Наукова новизна курсової роботи визначається у комплексному досліджені геополітичних планів Габсбургів на Балканах напередодні Першої світової війни, проаналізовано Східне питання у політиці Австро-Угорщини, дипломатичні конфлікти із Росією та зовнішньополітичні впливи Німеччини. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його фактологічний матеріал, основні положення, результати і висновки можуть залучатися при читанні загальних та спеціальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах. Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. Східне питання в зовнішній політиці Габсбургів У системі міжнародних відносин 70-80 рр. ХІХ ст. одне з центральних місць посідав Балканський регіон, де зіштовхнулися інтереси великих європейських держав, які претендували на виключний вплив у ньому. На авансцену світової політики вийшло Східне питання – комплекс невирішених гострих проблем, складовими якого були національно-визвольний рух балканських, у першу чергу слов’янських, народів, криза військово-феодальної Османської імперії, глобальне суперництво великих європейських держав за впливи у Південно-Східній Європі і Близькому Сході, їх прагнення заволодіти чорноморськими протоками і утвердитися у Східному Середземномор’ї. Не останню роль у політиці великих європейських держав відіграло також прагнення встановити власний контроль над обширними володіннями турецького султана у Європі, Азії та Африці. У 70-ті рр. ХІХ ст. окреслились нові тенденції у розвитку Східного питання, зумовлені багатьма кардинальними змінами на міжнародній арені. Полум’я повстань 1875-1876 рр. у Герцеговині, Боснії, Болгарії, Сербії та Чорногорії і пожежа російсько-турецької війни 1877-1878 рр. знищили остаточно “Кримську систему”. Центральне місце у боротьбі великих європейських держав за впливи на Балканах і Близькому Сході, у долях Південно-Східної Європи належало Великій Східній кризі 70-х рp [32]. Її основною визначальною рисою було звільнення балканських слов’ян шляхом їх збройної боротьби і у результаті перемог російської армії над Оттоманською Портою. Варто відзначити і ті обставини, що у досліджуваний період у жодного з балканських народів не завершився процес консолідації і не закінчилося будівництво національних держав. Балканські народи рішуче виступили за перегляд кордонів, ця вимога невдовзі стала стрижнем зовнішньої політики великих держав Європи [26, c. 22]. Великий інтерес до Балкан виявила Австро-Угорщина, яка на середину ХІХ ст. мала значні володіння у південнослов’янських землях (Хорватія, Словенія, Далмація), а у 70-ті рр. ставила за мету окупувати Боснію і Герцеговину та встановити виключний вплив у Сербії і Болгарії. Реалізатором цієї політики Баллхаузплац (МЗС Австро-Угорщини) став граф Д. Андраші, який в основу вирішення балканської проблеми на користь Габсбургів заклав ідею союзу Австро-Угорщини з Німеччиною та Великобританією [26, c. 22].