Зразок роботи
В сучасній політології є два основних підходи до визначення сутності еліти та ролі її в суспільстві – функціональний і ціннісний. Перший пов’язаний з формальним соціальним статусом: елітою визнають тих, хто безпосередньо через застосування влади (прийняття рішень) впливає на суспільні події. Другий в основу визначення вкладає своєрідний духовний аристократизм, культуру, освіту, волю, відповідно, до еліти зараховує тих, які є носіями вищого рівня культури, охоронцями справедливості та свободи тощо.
Політична еліта – це досить велика верства суспільства, в руках якої зосереджені великі економічні, фінансові, військові, наукові, інформаційні, політичні, ідеологічні, культурні та інші важелі, за допомогою яких ця частина суспільства впливає на владні структури, важливі політичні рішення, на політичну ситуацію в державі загалом. [7]
Після революційних подій 2013-2014 року наша країна стала на шлях розбудови демократії та цивілізованого європейського суспільства. Одним з результатів цієї революції є Закон України «Про очищення влади» (про люстрацію) від 16.09.2014. Відбулися також позачергові вибори до Верховної Ради. Ці заходи мали би вирішити проблему недолугості політичної еліти України, але наразі ця проблема залишається відкритою.
Попри ейфорію від здобуття незалежності, про яку мріяло не одне покоління українців та проголошений курс на розбудову європейської демократичної країни, політична система продовжувала за інерцією функціонувати за радянськими принципами. Структура політичної еліти на початкових етапах не зазнала змін. В подальшому ж вона формувалася за звичними принципами: не на підставі особистих якостей та здібностей, а в залежності від наближеності до правлячої верхівки, на засадах корупції.
Так, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, серед осіб, котрих за період незалежності України призначали на впливові посади в системі влади (прем’єр, віце-прем’єр, секретар Ради національної безпеки і оборони, голова адміністрації Президента), 73% становлять вихідці з партійної, господарської, комсомольської номенклатури радянських часів. Окрім того, згідно з тим-таки дослідженням, дві третини української політичної еліти – це особи старші за 50 років. [2]
Впродовж 1998-2004 років яскраво виявилось таке явище, як зрощування бізнесу (фінансової олігархії) та влади. Внаслідок цього влада стала не засобом керування суспільством та способом руху до наміченої раніше цілі, а способом збагачення та захисту економічних інтересів представників влади.
В період «помаранчевої» революції відбулась зміна політичної еліти, але лише формально. Фактично ж ця зміна лише поглибила існуючу кризу та збільшила прірву між різними верствами суспільства.
Влада змінювалась, але не змінювався існуючий лад: повсюдна бюрократія, корупція та авторитарний режим. Все це послужило передумовами для вибуху нового революційного руху, свідками та учасниками якого ми всі були нещодавно.
Скомпрометувала себе нинішня влада і в умовах воєнної агресії з боку Росії. За цієї ситуації політична еліта, як того вимагає її природа, мала би взяти на себе відповідальність швидко приймати рішення, діяти, прогнозувати та відповідати за наслідки, чого, на жаль, не відбулося. Ініціативу взяв на себе народ, сформувавши волонтерські організації та добровольчі батальйони, але при відсутності координуючого центру – держави – такі заходи малоефективні. З цього приводу висловився і перший Президент України – Леонід Кравчук:
«Ми все перетворюємо на говорильню замість того, щоб у воєнний час діяти рішуче. В України обмаль часу. У нас новий Президент, якого підтримав український народ, підтримує світ. А політична еліта соплі жує. Той сидить десять років і нічого не зробив… Яка тут ще люстрація потрібна? Таких людей треба гнати геть з України. У нас війна. Потрібно діяти негайно, не місяцями, а день-два». [6]
Магістр