Зразок роботи
Дослідивши сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку реалізації природних прав людини в Україні, ми дійшли таких висновків.
1. Виникнення і розвиток природних прав людини в історичному зрізі доцільно досліджувати у відповідності до загальноприйнятої історичної періодизації, в якій розрізняють: стародавній період розвитку, коли виникнення перші уявлення про основні цінності, які покладені під охорону права; античний період – час обґрунтування природних прав людини; середньовічний період, який характеризується спробами визначення сутності природних прав людини); Новий час, що позначений закріпленням природних прав людини на законодавчому рівні в ролі таких прав; сучасний період розвитку, який відрізняється значним розширенням природних прав.
2. Природні права людини ґрунтуються на природноправовій концепції право розуміння, за якою природні права належать людині незалежно від їх закріплення державою в нормативно-правових актах. Однак не можна ігнорувати роль нормативного закріплення в розумінні особистих прав, оскільки саме запровадження прав людини в склад певних нормативних документів висуває перед державою обов’язок щодо їх охорони та захисту. У даному контексті нормативне закріплення виступає гарантією можливості реалізації людиною таких прав.
3. Зважаючи на існуюче різноманіття підходів до розуміння поняття «людина», природні права належать людині як унікальному біосоціальному індивіду, оскільки саме термін «індивід» дозволяє зробити важливий для розуміння природних прав наголос на одиничності, автономності, абстрагованості носія цих прав від інших суб’єктів, суспільства, суспільних груп та держави. При цьому природність прав не можна плутати з їх природженістю, адже всі основні права людини надаються їй від народження, але не всі основні права природні.
4. Природним правам притаманні ознаки прав людини, але при цьому природні права характеризуються додатковими специфічними рисами, до яких належать: природність, тобто вираз індивідуальної, а не соціальної чи державної природи людини; безпосереднє забезпечення життєво необхідних для людини цінностей: справедливість, рівність, свобода, гуманізм (який включає в себе життя, гідність, фізичну недоторканність); безпосередній та об’єктивний характер (тобто для їх реалізації не потрібний жоден правозастосовний акт і їх реалізація здійснюється незалежно від волі людини). Зазначеним ознакам відповідають такі права людини: право на життя, свободу і особисту недоторканність; право не утримуватися у рабстві або у підневільному стані; право не зазнавати катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання; право людини на визнання її правосуб’єктності; право на рівність перед законом і на рівний захист перед законом без будь-якої дискримінації.
5. Право на життя є першоосновою всіх інших прав і свобод людини та громадянина. Це право слід характеризувати як абсолютну цінність світової цивілізації, найперше право людини, бо всі інші права в разі смерті людини втрачають сенс і значення. Зміст права на життя складають право на недоторканність життя та право на розпорядження життям. Право на недоторканність життя полягає в неможливості свавільно позбавити життя. Право на розпорядження життям характеризується правом піддати своє життя ризику, небезпеці. Без забезпечення цього права не можна говорити про реалізацію будь-яких інших прав. Разом із тим, реалізації тільки права на життя недостатньо для повноцінного існування та розвитку особистості. Для цього необхідними є повага та дотримання інших прав та свобод, серед яких – право на повагу гідності.
6. Право на гідність характеризується тим, що воно є природним. Зважаючи на неповторність людського ембріона, який виступає потенційною особою, можна стверджувати і про належність права на гідність і ненародженій дитині; право на гідність належить людині й після смерті, захист такого права покладається на родичів чи державу. Разом із тим, право на гідність є невід’ємним та невідчужуваним. Невід’ємність права на гідність полягає в неможливості його позбавлення, а невідчужуваність – у неможливості його передачі; воно є абсолютним і всезагальним. Як об’єкт права гідність має подвійну природу, виступаючи, з одного боку, фактором публічних взаємовідносин, а з іншого – фактором особистого життя людини. Зміст права на гідність визначається через характеристику двох складових: можливостей і заборон. Можливостями виступає право на використання (реалізацію) гідності. Заборонами є: катування людини; жорстоке, нелюдське поводження з людиною чи покарання; поводження чи покарання, що принижує гідність людини; медичні, наукові чи інші досліди над людиною без її вільної згоди.
7. Право на свободу пересування та право на вільний вибір місця проживання недоцільно розглядати з позицій віднесення їх до єдиної правової категорії або визначати одне з цих прав як складову частину іншого. Незважаючи на їх тісний взаємозв’язок та певну взаємозалежність, вони є різними по своїй суті та юридичній природі правами людини. Місце прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання серед інших конституційних прав характеризується складною системою взаємозв’язків, де одне право часто виступає необхідною передумовою для реалізації іншого права, а неможливість реалізації особою одного з прав автоматично призводить до неможливості реалізації низки інших конституційних прав та свобод. Так, приміром, право на свободу пересування виступає необхідною передумовою реалізації ряду економічних, соціальних та особистих прав, але у свою чергу, реалізація права на свободу пересування є можливою лише при забезпеченні належної реалізації права на свободу та особисту недоторканість особи.
8. Розрізняють два види (типи) свободи: негативну свободу, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей та позитивну, коли увага концентрується на спроможності особи самостійно ухвалювати рішення щодо вчинення тих чи інших дій. Здійснення позитивної свободи особою як членом суспільства можливе лише через її спільні дії з іншими особами – як правило, через представницькі інституції. Право на свободу в юридичному аспекті охоплює лише одну сторону явища свободи – позитивну свободу. Право на особисту свободу розкривається через права на свободу природного існування, на свободу думки і слова, на свободу світогляду і віросповідання, на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, на свободу пересування, вільного вибору місця проживання, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на свободу зібрань та ін. Як і будь-яке право, право на свободу людини в сфері природного існування повинно мати належний захист та інші передбачені законом гарантії.
9. На даному етапі розвитку українського суспільства існують такі головні проблеми щодо реалізації прав людини і громадянина, як: низький рівень правової культури і правової свідомості переважної більшості членів нашого суспільства; незадовільний рівень зовнішнього виховного впливу на кожну людину з боку суспільства та самовиховання за наявності у багатьох людей реального відчуття власної честі та гідності; низький рівень дотримання правопорядку (законності) у житті суспільства і держави та беззастережної відповідальності кожної особи без винятку перед собою й оточенням за процес і результати своєї діяльності; нерівноправність гілок та органів державної влади та недосконалість функціонування місцевого самоврядування територіальних громад у реальному житті; низький рівень професіоналізму у сфері політичного та державного менеджменту і його виняткова залежність від особистих і групових (кланових) інтересів; відсутність чіткої структурованості громадянського суспільства і громадянського контролю за діяльністю всіх органів державної влади; високий рівень корупції на всіх рівнях і щаблях державного і суспільного життя та відсутність політичної волі у його зменшенні; відсутність прямої обопільної залежності між людиною і громадянином та державою і суспільством без відповідальності посадових осіб та самих громадян.
10. Громадяни України не використовують повною мірою можливості ефективного та справедливого судового захисту своїх прав і свобод. Це обумовлено тим, що: по-перше, строк розгляду справ законодавчо чітко не встановлений, внаслідок цього громадяни роками не можуть захистити свої права, а це породжує недовіру громадян до суддів та судової системи загалом; по-друге, через неспроможність більшості громадян сплатити державне мито та скористатися послугами адвоката; по-третє, існує велика кількість колізій в українському законодавстві, нестабільність, часто змінюване законодавство. При цьому судова система страждає від надмірного навантаження, недофінансування, що породжує її корумпованість, недовіру до неї.
11. У роботі надані рекомендації щодо вдосконалення природних прав людини в Україні у галузі прав на життя, захисту від катувань та поганого поводження, на свободу пересування, на свободу та особисту недоторканість, щодо захисту свободи думки, совісті та віросповідання, прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та жертв конфлікту для досягнення гідного рівня життя людей. вважаємо, що виконання наданих рекомендацій дозволить значно покращити стан дотримання природних прав в Україні.
12. Аналіз становлення та розвитку природних прав людини свідчить, ці права мають тенденцію до змін. До новітніх тенденцій розвитку прав людини належать: видова диверсифікація (урізноманітнення) прав людини, що знаходить вираження у включенні до невід’ємних складових цього інституту – солідаристських (колективних) прав людини – спеціальних можливостей (заходів позитивної дискримінації), покликаних компенсувати об’єктивні (біологічні, психічні тощо) відмінності між людьми, які унеможливлюють їх рівне конкурування; збільшення кола соціально зобов’язаних суб’єктів, які повинні забезпечити відповідні права, – міжнародні утворення та їх органи (скажімо, ЄС та його наднаціональні органи, а також транснаціональні корпорації).
13. Наукові досягнення у сфері медицини, техніки, комп’ютерних технологій урізноманітнюють і поліпшують блага й умови життя людини, створюють можливості для вибору різних альтернативних варіантів поведінки. Останнім часом науковці жваво обговорюють необхідність розширення традиційної теорії трьох поколінь прав людини і зародження четвертого покоління прав людини, що стосуються трансплантації органів, клонування, використання віртуальної реальності, вільного доступу до Інтернету, штучного запліднення, абортів, евтаназії та інших проблем, які виникли перед людством. Складність проблем зумовлена тим, що нові можливості, які розкриваються перед людиною, дедалі частіше вступають у суперечку з нормами релігії та моралі. Вирішення цих проблем потребує узгодження норм релігії, моралі та права з метою гармонізації цих трьох важливих сфер людського життя.
Магістр