Готові роботи

Соціальне партнерство (ID:26882)

ПредметПраво, юридичні
Тип роботи дипломна
Рік виконання 2001
Кількість сторінок 85
Зміст Вступ Розділ 1. Соціальне партнерство у сфері праці 1.1. Поняття соціального партнерства 1.2. Правове регулювання соціального партнерства Розділ 2. Соціальне партнерство на державному рівні 2.1. Генеральні угоди в україні 2.2. Угоди, що укладаються на галузевому рівні 2.3. Угоди, що укладаються на регіональному рівні Розділ iii. Соціальне партнерство на рівні підприємств, установ, організацій 3.1. Поняття колективного договору 3.2 колективні переговори по укладенню колективного договору 3.3. Порядок укладення і зміст колективного договору Висновки Список літератури В умовах здійснення в Україні соціально-економічних реформ, зміни форм власності, прискорення процесів приватизації відбулася переорієнтація функцій державних органів управління, відмова від централізованого планування. Наведене обумовило необхідність реформування соціально-трудових відносин на всіх рівнях. У західних країнах з розвинутою ринковою економікою XX ст. докорінно змінені названі відносини, відпрацьовані гнучкі, контрольовані громадськістю, суспільні регулятивні механізми і, таким чином, створено систему соціального партнерства. В Україні існує необхідність комплексного правового забезпечення соціального партнерства як єдиної можливої форми в соціально-трудових правовідносинах. Створення нормативного комплексу з питань названого партнерства має забезпечити подальший розвиток та удосконалення правил взаємодії суб'єктів цих відносин. Частина законодавчих актів з питань соціального партнерства в Україні вже прийнята. Це - Закон «Про колективні договори і угоди», з 1993 р. укладаються Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України та профспілковими об'єднаннями, а з 1997 р. також з Українським союзом промисловців і підприємців, прийнято закони «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. створено Національну службу посередництва та примирення. Серед названих нормативних актів важливе місце займає Закон «Про професійні спілки. Їх права та гарантії діяльності». Соціально-трудові правовідносини, спрямовані на досягнення соціального партнерства в суспільстві, регулюються також міжнародними договорами, конвенціями Міжнародної організації праці. Ратифіковані належним чином, вони є невід'ємною частиною національного законодавства України. Поняття «соціально-трудові відносини», «соціальне партнерство» не мають конкретного визначення і застосовуються у правових актах, які регулюють трудові та пов'язані з ними відносини, тому мають більш декларативний або соціальний, ніж правовий характер. А тому практики, вчені, суспільство мають надію на прийняття законів, які визначили б конкретні правові позиції. Досліджуючи соціально-трудові відносини, можна зробити висновок, що це комплекс правових взаємовідносин на ринку праці між роботодавцями (власниками) або уповноваженими ними органами, трудовими колективами, чи іншими представницькими органами, з участю держави, або місцевих органів самоврядування у справі вирішення соціально-економічних питань. Насамперед таких, як: умови та безпека праці, умови і розмір її оплати, соціальне забезпечення. В першу чергу суб'єктами зазначеного партнерства відпрацьовується механізм соціально-трудових правовідносин в тій частині, в якій вони сприяють пом'якшенню трудових конфліктів шляхом переговорів з досягнення взаємовигідних компромісів на засадах двостороннього або тристороннього співробітництва. Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру і демократії є вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, запровадження нових підходів до підвищення дієвості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін названих відносин. На мою думку, правовий статус сторін зазначених відносин і органів соціального партнерства потребує достатньої нормативної бази. Є підстави вважати, що дане партнерство є принципом розвитку соціально-трудових відносин інституту права, який заслуговує на подальше теоретичне і правове розроблення, наступне його вдосконалення. Заслуговує на увагу і правове втілення точки зору щодо розмежування функції держави як роботодавця і як гаранта соціального партнерства. На мій погляд, цьому повинна сприяти участь підприємців державної форми власності в об'єднання роботодавців. Вважаю, в сучасних умовах адаптації трудового законодавства України було б доцільно розробити правові механізми для реалізації соціального партнерства, такі їх форми як взаємні консультації сторін соціально-трудових відносин для спільного вироблення взаємоприйнятих підходів для уникнення напруженості. Про соціальне партнерство більше говорили на Заході, де в розвинутих країнах у результаті вікової класової, політичної та профспілкової боротьби трудящим вдалося досягти широких політичних та соціальних прав і свобод. На їх сторожі стоять самі трудящі, їх профспілки, закон та держава. Навіть незначне звуження цих прав і свобод, зменшення реальної заробітної плати, зростання безробіття викликає хвилю протесту та зміни у верхніх ешелонах влади. То ж політична еліта, яка бажає лишатися там при владі, прагне розширювати права на свободу працюючих, їх реальне наповнення, рахується з профспілками. Аналогічні причини змушують бути активними і профспілкових функціонерів. Таким чином, соціальне партнерство тримається на таких засадах: - узгодженості та балансі інтересів сторін трудових відносин; - балансі сил цих сторін; - відкритості дій, довірі та взаємоповазі сторін; - главенстві закону; - ідеї поступового розширення та поглиблення політичних і соціальних прав та свобод трудящих, але аж ніяк не їх звуження; - традиції політичної та профспілкової боротьби. Сьогодні в Україні, на наш погляд, умови для соціального партнерства між державою як основним роботодавцем та профспілками, які є виразниками інтересів трудящих, відсутні. Правляча еліта та трудящі мають далеко не узгоджені інтереси. У ході трудових відносин кожен працюючий сьогодні залишається сам на сам з адміністрацією свого підприємства, державою. Наприклад, він особисто повинен відстоювати своє право на своєчасне одержання зарплати в суді, ризикуючи при цьому втратити робоче місце за скороченням штатів. Мир і злагода в суспільстві, що обумовлюють успіх соціальної політики, значною мірою залежить від рівня розвитку в соціально-трудових відносинах спеціального партнерства, нового механізму розв'язування соціальних проблем шляхом переговорів між сторонами - власниками засобів виробництва (підприємцями), найманими працівниками і державою. Соціальне партнерство представників сторін відбувається за принципами добровільності, рівноправності, відповідальності, високої свідомості при узгодженні інтересів підприємців та найманих працівників з державними інтересами. Проблеми соціального партнерства, безумовно, потребують серйозної уваги з боку як науковців, так і органів державної влади і управління. І в першу чергу в цьому сенсі на порядку денному стоїть завдання прийняття відповідального Закону. В більшості країн Центральної і Східної Європи робляться важливі кроки в напрямку реформування національного трудового законодавства і систем трудових відносин. Протягом відносно короткого періоду часу попереднє трудове законодавство часто рішуче переглядалось, або впроваджувались нові трудові закони. Це допомогло впровадженню основної законодавчої структури, необхідної для переходу до ринкової економіки. Але хоча ці зміни були дуже важливими, в майбутньому ще необхідно вносити більш радикальні зміни. В той час як нова законодавча структура заклала основу для створення нового типу колективних трудових відносин в цих країнах, на практиці ситуація є далекою від досконалої. Однією з великих перешкод в цьому плані є система організацій, які представляють інтереси соціальних партнерів. Перетворення таких колишніх організацій і еволюція нових - процес, який потребує часу. Особливо складним для створення організацій роботодавців і працівників як справжніх акторів в системі соціально-трудових відносин незалежно від держави. В результаті колективні переговори і врегулювання трудових конфліктів між соціальними партнерами позначені повільним прогресом, і відбуваються тільки у вузьких колах, з рядом юридичних і практичних труднощів. Інша сфера, в якій ще багато чого треба зробити - трансформація ставлення соціальних партнерів до їх трудових відносин. Такі зміни є бажаними, і вони повинні відбуватись на всіх рівнях економіки - від окремих працедавців і працівників до відповідних органів представництва їх інтересів і до держави в цілому. Держава, зокрема, повинна взяти на себе зобов'язання сприяти цим змінам, і уникати безпосереднього або систематичного втручання, як це було звичайною практикою в минулому. При здійсненні цих заходів відбувається виведення економіки з кризи, а звідси - забезпечення людей робочими місцями, нормальний заробіток, забезпечення соціальних виплат. І якщо політика уряду буде спрямована на соціальний захист людей, підтримку вітчизняного виробника, не буде підстав захищатися страйками, як вищою формою захисту трудових і соціальних інтересів громадян.
Ціна(грн.) 45

Замовлення

Замовлення

Мы №1 в Реф-рейтинге
Добавить отзыв
Хочу такой виджет