Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність магістерської роботи. На сучасному етапі суспільного розвитку держави до права, як до найважливішого соціального регулятора, висувається ряд нових вимог. Перш за все, останнє має бути засноване на людиноцентристському підході, орієнтованому на максимальний захист прав і свобод людини та громадянина. Однак, нестійка криміногенна обстановка та високий рівень корупції унеможливлюють ефективне використання механізму захисту прав людини і громадянина. Саме поєднання двох цих найважливіших завдань – боротьби зі злочинністю та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян – в рівній мірі і є покликанням поліції як формально нового, але в той же час з багатьма успадкованими рисами свого попередника, органу державної влади. На перейменування міліції в поліцію, яке знаходиться «на поверхні» реформ, більшість населення відреагувало не дуже позитивно – від здивування, до повного неприйняття. Разом з тим, це не просто зміна назви, а крок, яким позначена спроба провести глибинну перебудову всієї системи Міністерства внутрішніх справ. Наскільки вдалою виявилася ця спроба, покаже час, проте можна відзначити наявність певних позитивних зрушень вже сьогодні. Враховуючи той факт, що було прийнято профільний Закон України «Про Національну поліцію», маємо в результаті абсолютно новий правовий статус як поліції, так і її працівників. Усі елементи правового статусу: мета та завдання поліції, принципи її діяльності, спектр повноважень (прав та обов'язків), нові вимоги, що висуваються до кандидатів на службу в поліцію, обмеження, пов'язані з нею, посилення відповідальності, тощо – свідчать про направлення зміщення акцентів функціонального призначення розглянутого органу з традиційного карального до ще незвичного правозахисного.
Разом з тим, поки що складно говорити про те, що організація діяльності, кадрове, фінансове, матеріально-технічне забезпечення української Національної поліції повністю відповідають сучасним вимогам демократичної правової держави та міжнародним стандартам. На жаль, для Національної поліції України ще й досі характерна невисока ефективність діяльності, корумпованість, слабо налагоджена взаємодія з громадянами тощо. В той же час, в умовах сучасних реалій відзначається і процес ігнорування потреб поліцейських, що сприяє відтоку професійних кадрів і зниження ефективності діяльності органів поліції в цілому. У зв’язку з цим з особливою гостротою постає питання про необхідність вдосконалення правового статусу працівників Національної поліції, внесення в нього коректив відповідно до реалій суспільного життя. Це обумовлено тим, що в останні роки середовище функціонування органів поліції значно погіршилося. У країні та окремих її областях відбулася істотна зміна стану правопорядку. Помітно зміцнилася організована злочинність, розширилася сфера наркобізнесу, особливу занепокоєність викликають наявні факти тероризму. В протиправну діяльність активно залучаються неповнолітні.
Крім цього, подальша розробка проблем правового статусу поліцейських обумовлена відсутністю ефективного механізму захисту цих осіб і членів їх сімей, а також недосконалістю законодавчої бази в цій частині, що свідчить про її малоефективне використання в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.
Враховуючи вищезазначене, існує нагальна потреба у продовженні здійснення заходів, спрямованих на модернізацію української поліції, що, безсумнівно, впливатиме і на стан правового статусу поліцейського. Все це зумовлює актуальність та практичну значимість даного дослідження.
Метою даної роботи є комплексний аналіз та систематизація інформації про правовий статус поліцейського, розробка пропозицій щодо вдосконалення профільного законодавства.
Для досягнення поставленої мети в роботі потрібно вирішити такі завдання:
• розкрити поняття, сутність та значення правового статусу поліцейського;
• дослідити нормативно-правове регулювання порядку проходження служби поліцейським;
• розглянути структуру правового статусу працівника поліції;
• розкрити зміст основних прав поліцейських;
• з’ясувати обов’язки співробітника поліції;
• розглянути особливості юридичної відповідальності поліцейських в Україні;
• навести приклади в контексті зарубіжного досвіду правового регулювання статусу поліцейського;
• проаналізувати заходи забезпечення реалізації правового статусу поліцейського;
• винести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, що визначає правовий статус поліцейського.
Об’єктом роботи виступають суспільні відносини, які виникають з приводу визначення змісту правового статусу поліцейського в Україні.
Предметом роботи є правовий статус поліцейського.
Наукова новизна роботи обумовлена колом поставлених завдань та отриманими результатами теоретичного і практичного характеру. На основі фундаментальних принципів правової і соціальної держави з урахуванням втілення їх в українському суспільстві визначені загальнотеоретичні засади та особливості правового статусу поліцейського.
Теоретична і практична значущість дослідження полягають у можливості використання отриманих висновків в загальній теорії держави та права, у конституційному праві, адміністративному праві України та інших галузевих науках в контексті подальших наукових досліджень щодо проблем правового статусу поліцейського в навчальному процесі тощо. Результати проведеного дослідження можуть бути реалізовані також у нормотворчій діяльності, а також в практиці органів поліції, зокрема, при підготовці та перепідготовці кадрів.
Стан дослідження проблеми. В юридичній науці дослідження правового статусу поліцейського є одним з перспективних напрямків в умовах реформування системи правоохоронних органів. В рамках загальної теорії держави та права зазначені питання досліджені в роботах вітчизняних та російських науковців, а саме: А.Б. Агапова, С.С. Алексєєва, Н.М. Бакаянової, Д.М. Бахрах, С.П. Булавіна, Н.В. Вітрука, О.В. Зайчука, М.В. Калашника, С.В. Ківалова, А.В. Кубаєнко, Т.О. Мандрик, М.Н. Марченко, М.І. Матузова, B.C. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, В.В. Оксамитного, Н.М. Оніщенка, А.В. Панчишина, І.В. Савельєвої, О.Ф. Скакун, О.В. Смірнова, А.Г. Хабібуліна, В.В. Чернікова, Ю.С. Шемшученко, Г.Ф. Шершеневича, С.В. Шестакова, М.М. Юхимчук, і т. д.
Необхідно зазначити, що окремі аспекти визначення правового статусу державних службовців, у тому числі посадової особи органів внутрішніх справ України, досліджували такі вчені, як: Ю.П. Битяк, М.І. Корнієнко, М.В. Кравчук, О.В. Литвин, О.В. Петришин та багато інших.
В рамках галузевих юридичних наук слід відзначити роботи Ю.Д. Батана, Ю.З. Біла-Тюріної, О.В. Дикого, Р.Ю. Кіяшко, І.С. Кравченко, О.В. Кузніченка, А.М. Мирошникова, Т.П. Мох, Т. І. Носкова, О.А. Падалки, Г.О. Ульянової та багатьох інших.
Однак, незважаючи на велику кількість джерел, що стосуються діяльності органів внутрішніх справ стосовно визначення статусу їх співробітників, проблема не отримала узагальнюючого концептуального висвітлення. Багато вчених акцентували увагу в своїх дослідженнях на дуже важливих, але лише окремих сторонах проблеми визначення статусу поліцейського, не розглядаючи її в комплексі.
Визнаючи досягнуте, слід все ж сказати, що проблеми визначення правового статусу поліцейського в сучасних умовах не стали, по суті, предметом серйозного всебічного наукового аналізу. На сьогоднішній день відсутні як монографічні праці, так і широкі теоретичні узагальнення. Відсутність глибоких досліджень досить негативно позначається як на розвитку засобів, за допомогою яких поліцейські можуть реалізовувати свої права і свободи, так і на концепції всієї системи прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, відсутність комплексних досліджень, присвячених визначенню поняття та особливостей правового статусу працівника поліції України ще раз підкреслює важливість та актуальність запропонованої теми.
Під час написання кваліфікаційної роботи автор спирався на концептуальні положення загальної теорії держави та права, дослідження в різних галузях правової науки, чинне законодавство, зокрема на Конституцію України та Закон України «Про Національну поліцію». Окрім того, нормативну базу дослідження склали міжнародно-правові стандарти та документи з прав людини, Декларація прав і свобод людини і громадянина, профільні закони та інші нормативні правові акти, що регулюють забезпечення соціального та правового захисту особистості, в тому числі відомчі нормативні акти.
Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, в тому числі діалектичний, системний, комплексний, цільовий підходи до досліджуваної проблеми, логічний, формально-юридичний, загально-соціологічний, порівняльно-правовий та інші методи.
Комплексне застосування різних методів пізнання та результатів наукових досягнень дозволило всебічно розкрити узагальнюючі закономірності об’єкта дослідження, розглянути компоненти предмета дослідження в їх ретроспективі, а в кінцевому рахунку – вирішити поставлені завдання.
Публікації. Основні положення і висновки за темою роботи опубліковано у матеріалах Круглого столу «Актуальні проблеми судово-правової реформи» (м. Одеса, 18 жовтня 2019 р.).
Структура роботи обумовлена метою та завданнями і складається із вступу, трьох розділів, які поділені на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 100 сторінок, список використаних джерел нараховує 114 найменувань.
Магістр