Зразок роботи
ВИСНОВКИ
На сьогоднішній день проблема «жертви», набуваючи глобального характеру, викликає інтерес все більшої й більшої кількості областей наукового знання (криміналістики, віктимології, девіантології, педагогіки, медицини, соціології) [50]. Не лишається осторонь даної проблематики і психологія, зокрема такі її галузі, як клінічна, вікова, кризова, психологія екстремальних ситуації, практична та соціальна [43]. Проте, не дивлячись на очевидну актуальність досліджуваної проблеми, багато питань лишаються недостатньо вивченими.
По-перше, лишається дискусійним питання, щодо визначення поняття «жертви» та його трактування у науковій літературі. Яким чином це здійснюється тим чи іншим дослідником, багато в чому залежить від того, з точки зору того, на яку теоретичну концепцію він спирається та представником, якої школи є. Так, зокрема для З. Фрейда «жертва» - специфічний комплекс особистості, породжений неврозом, що має під собою вторинний зиск - послаблення соціальних обов’язків, а також негативні наслідки у вигляді посилення внутрішньоособистісного конфлікту; для К. Хорні - це особлива форма психологічного захисту у формі «суб’єктивного відчуття себе жертвою», для Л. С. Виготського - явище середньої компенсації, при цьому автор відмічає її рентний характер у зв’язку з пошуком певного зиску від хвороби (стану, переживання тощо), жертва для нього має негативні характеристики (слабкість, страждання, скарги на долю) [41].
В сучасній психології для трактування феномену «жертви» користуються термінами «установка жертви», «статус жертви» (І. Бовіна) «позиція жертви» (Н. Осухова), «роль жертви» (Е. Берн, Ф. Перлз, М. Селігман, Дж. Рейнуоттер) «комплексом жертви» (В. Мухіна, С. Харін) [41].
Цікавим і досить повно розробленим є підхід М. О. Одинцової, яка пропонує власну концепцію феномену жертви, даючи їй наступне визначення: «жертва - особистість, що поєднує в собі віктимність та віктимну активність, що проявляється в рольовій віктимній поведінці ігрового чи соціального характеру [41]. При цьому під віктимність розуміється «стійка особистісна особливість, обумовлена поєднанням індивідуально - типологічних, характерологічних детермінант, що взаємодіють з зовнішніми факторами, які не обов’язково пов’язані з ситуацією насилля, але сприяючі віктимній активності, що знаходить вираження в ігровій чи соціальній ролях жертви» [41]. Виходячи з цього підходу, феномен жертви може бути проаналізований через рольову міжособистісну поведінку: ігрова і соціальна роль жертви. Набуваючи постійного характеру, ці ролі переходять в позицію або статус жертви. Представники ігрової ролі й позиції жертви мають особливі характеристики: вони можуть маніпулювати оточенням, демонстративні, інфантильні, їм властивий страх відповідальності, вони керуються рентними установками [41]. Статус і соціальна роль жертви - це нав’язані ставлення, це система очікувань інших людей. Представники соціальної ролі і статусу жертви наділяються стигмою, і, як правило, є носіями досить чітких ярликів. Окрім цього ця група жертв глибоко страждає від сплутаності своєї ідентичності, від самотності, й часто є центрованими на своїх стражданнях. Такі люди безпомічні, пасивні та залежні від інших [41].
Базовою характеристикою ігрової ролі та позиції жертви є рентна установка. Згідно цього підходу, вона визначається як «особливий стан готовності до специфічної реакції отримання зиску (матеріального чи морального) зі свого скрутного становища, що здійснює деформуючий вплив на особистість та її поведінку» [41].
Специфіка прояву рентних установок у поведінці індивіда проявляється в утилітарному підході до свого скрутного становища; в наполегливому вимаганні компенсацій; у відчутті себе особливо постраждалим і безпомічним; у фокусуванні психічної активності на страждання; у паразитичних поглядах, в інфантилізмі, безпомічності, пасивності, в локалізації контролю на зовнішній світ[49].
Спостерігається прояв рентних установок і у представників інших ролей жертви, що відрізняється своєю специфікою, рівнем домінування, силою, глибиною, стійкістю та ефективності [41].
Рентні установки виникають, як правило, внаслідок невиправданої допомоги з боку суспільства, громадських організацій, держави після впливу на неї несприятливих умов соціалізації, під яким, в більшості випадків, приймаються кримінальні, екстремальні, важкі ситуації, пов’язані з небезпекою, катастрофічністю, фізичним і психологічним насиллям або з патологічними (фізіологічними і психологічними) порушеннями, проте, останнім часом до їх числа зараховуються й ситуації повсякденного життя [49].
Таким чином, серед причин виникнення рентних установок більшістю дослідників особлива увага приділяється тим життєвим обставинам, з якими доводиться зіштовхуватися людині, що мають виражений несприятливий характер і здійснюють деструктивний вплив на її розвиток та життя в цілому, що підкріплюються процесами відносно спрямованої та цілеспрямованої соціалізації (ставленням соціуму та державною політикою) [35].
Серед таких об’єктивних факторів, які визначають або сприяють тому, що ті чи інші групи людей або конкретні особистості стають або можуть стати жертвами несприятливих умов соціалізації, можна виокремити хворобу, фізичні або психологічні травми та дефекти, психотравмуючі ситуації, девіантну поведінку, стресові розлади, специфічні особливості мікросоціуму, в якому живе людина (економічні умови, культурні, соціально-психологічні) [35].
Несприятлива трудова соціалізація, у вигляді безробіття, професійної нереалізованості, частої зміни роду занять, тимчасових заробіток, також є одним із таких факторів, який може посприяти виникненню в особистості відчуття себе жертвою, а, в більшості випадків, разом з тим, і рентних установок. Це підтверджують результати нашого дослідження. Таким чином, можна стверджувати, що гіпотеза, висунута на початку, є підтвердженою, оскільки частота зустрічі рентних установок у осіб з несприятливою трудовою соціалізацією є вищою, ніж у осіб, трудова соціалізація яких є сприятливою.
Магістр