ІСТОРИЗМИ ТА АРХАЇЗМИ У РОМАНІ Ю. МУШКЕТИКА «ЯСА» (ID:145916)

РОЗДІЛ I ЗАСТАРІЛА ЛЕКСИКА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ 1.1. Активна та пасивна лексика української мови Лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, тобто її лексику. Лексикою називають всі слова тієї чи іншої мови, та всі значення, яких ці слова набули. [6, с.20] Лексикологія розглядає словниковий склад мови в таких аспектах: - лексика споконвічна і лексика запозичена; - загальновживана і професійна; - активна і пасивна; - нова і застаріла тощо. У лексикології вивчаються однозначні й багатозначні слова, омоніми, пароніми, синоніми, антоніми, діалектизми й жаргонізми. Характерною особливістю лексичної системи української мови, як і інших мов, є безперервний її розвиток, у якому взаємодіють як власне мовні, так і позамовні чинники, що зумовлюють зміни в її лексичному складі. У розвитку словникового складу мови відбуваються два протилежні один одному процеси: процес безперервного поповнення мови новими словами і процес зникнення з неї застарілих слів. Засвоєння в мові нових слів і зникнення застарілих відбувається не відразу, а поступово і повільно. Слова, які в певний період їх життя в мові вживаються не дуже часто, поволі можуть втрачати своє значення, рідше вживатися і згодом навіть зовсім зникати зі словникового складу. Тому в словниковому складі мови завжди існують два шари лексики: активна і пасивна. Активна лексика – це слова, які вживаються повсякденно, без помітної застарілості чи новизни. [6, с.63]. До активної лексики належать не лише слова, які зрозумілі всім, але й терміни, професіоналізми, які мовець вживає і розуміє. Активна лексика становить основний словниковий фонд української мови. Пасивна лексика – це слова, які не мають загальновживаного характеру, не використовуються у повсякденному житті. [6, с.63]. До складу пасивної лексики відносять застарілі слова, які вийшли з активного ужитку, та нові, які ще не набули загальновживаного характеру. Відповідно розрізняють історизми з архаїзмами та неологізми. Причинами, які зумовлюють диференціацію лексичного складу на активну й пасивну лексику є: поява нових реалій, зникнення окремих реалій і понять, причини ідеологічного характеру, які зумовлюють заборону вживати ті чи інші слова. Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова – в активний. Особливо інтенсивні зрушення відбуваються в лексиці в період соціальних перетворень. Так, наприклад, випали з ужитку цілі групи слів, а саме: князь, дворянин, губернатор, семінарія. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменниками генерал, полковник, офіцер, гвардійці, які в 40-х роках 20 ст., наповнені новим змістом, повернулися в нашу мову. Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику, що складають пасивний словник. Отже, лексикологія – одна з лінгвістичних наук про слово, що вивчає його в лексичній системі мови; вона розв’язує також практичні питання, перш за все пов’язані з лексичною нормою, засвоєння якої є однією з передумов правильного вживання слів, отже, й піднесення культури усного й писемного мовлення. 1.2. Застаріла лексика в українській мові Українська мова формувалася протягом багатьох століть. Поступово складався її словник. Лексика сучасної української мови неоднорідна. Відомо, що багато слів успадковано ще від спільнослов'янської мови-основи. Незважаючи на постійне поповнення словникового складу української мови новими словами, деякі історичні лексеми все ж були збережені. Як наслідок – в українській мові відбуваються дві протилежні процеси. Поряд з появою нових значень у вживаних словах наявна і втрата старих. Деякі застарілі слова зовсім вийшли з ужитку, інші набули нового значення. Перші називаються історизмами, другі - архаїзмами. Історизми – слова або сталі словосполучення, які означають реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. До історизмів належать назви речей одягу (жупан, плахта), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка), назви знарядь праці (соха, ступа), назви зброї (лук, меч), монет (гривеник), назви професій (гутник, саночник) тощо. Слова, випадання яких з словника сучасної мови зв'язане з тим, що самі речі й поняття, які ними позначалися, застаріли і вийшли з ужитку, деякі вчена називають матеріальними архаїзмами [6, с.64]. Історизми, або матеріальні архаїзми, часто використовуються в історичних творах. Як стилістичний засіб історизми відтворюють історичний колорит певної доби. Важливою ознакою історизмів є те, що вони не мають синонімів, але можуть відтворюватися у мовленні, якщо описуються відповідні події. Це такі колишні історизми «гривня», «віче», які отримали друге життя. Водночас до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, «лікнеп», «раднаргосп», «перебудова». До історизмів належать назви: 1. представників різних верств населення минулих часів (князь, боярин, смерд, війт, осавула); 2. давніх професій (мечник, лучник, бровар); 3. старовинної зброї та знарядь праці (булава, гаківниця, сагайдак, мушкет, рало); 4. старовинного одягу (кирея, намітка, сап’янці); 5. колишніх грошових одиниць, одиниць міри (дукат, аршин, корець, фунт) тощо [6, с.65]. Мовознавець І. Білодід зазначав, що матеріальні архаїзми використовуються «сучасними письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох, письменник, природно, активізує, підживлює і слова-позначення, що належать до тих епох» [3, с.65]. Архаїзми – застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою [6, с.66]. Своїми стилістичними властивостями в сучасній українській мові архаїзми подібна до старослов'янізмів. Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. У складі архаїзмів можна виділити різні групи слів. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять: 1. Власне лексичні архаїзми – слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать – військо, уста – губи, перст – палець. 2. Лексико-словотвірні архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої – воїни, коляса – коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль – роля, читає – читаєши, сини – синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет – піїт, злато – золото, ріжний – різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми – застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова), мир (громада). Існують також інші класифікації архаїзмів. Наприклад, І. Білодід поділяє архаїзми на лексичні, лексико-словотвірні, лексико-фонетичні та фонетичні. [12, c.236]. Мовознавець А. Грищенко подає таку класифікацію архаїзмів: власне лексичні, лексико-словотвірні, лексико-фонетичні та морфологічні. [5, c.163]. На думку І. Ющука архаїзми слід класифікувати так: лексичні, словотвірні, фонетичні, семантичні. [15, c.225]. Архаїзми, як і історизми, надають творам стилістичного забарвлення. За їх допомогою створюється піднесений, урочистий стиль: «І руку вольную, мій друже, подай мені» [13, с. 315]. Архаїзми також можуть вживатися для вираження зневаги, іронії, сарказму, гніву: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» [4, с.67]. Ступінь і тривалість архаїзації слів зумовлені рядом факторів: чим важливіше місце посідало слово в номінативній системі, чим довше воно жило і чим ширші його семантично-словотвірні зв’язки з іншими словами, тим повільніше виходить воно з активного словника і взагалі з ужитку. Ступінь застарілості слова великою мірою залежить від того, як давно витіснене воно з активного словника. Чим давніше вийшло слово з ужитку, тим, як правило, вищий ступінь його архаїзації. Так, слова шуя, сагайдак, гайдук, кріс, праща мають більший ступінь застарілості, ніж гусар, улан, гренадер, меч, волость, старшина, які перейшли в пасивний словник пізніше. За походженням застарілі слова відносять до спільнослов’янських, давньоруських та власне українських. Отже, застаріла лексика в сучасній українській та літературній мові посідає важливе місце, адже це зв’язок з минулим, тобто з культурою, історією та конкретними історичними подіями, що впливають на мову. Ступінь застарілості слова великою мірою залежить і від того, коли воно випало з активного вжитку, такі слова виконують інформативну та комунікативну функції.