Зразок роботи
ВСТУП
Література – це сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах за допомогою слова [17, с. 406-407]. За змістом література поділяється на філософську, природничу, юридичну, філологічну, політичну, художню. Художня література призначена для задоволення пізнавальних, інтелектуальних та естетичних потреб. Проте часто письменники надають їй додаткової функції – пропагуванню тих чи тих політичних ідей.
Політика – сфера діяльності, пов’язана з відносинами між суспільними класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади [19, с. 412].
Варіантів взаємовідносин літературної творчості та політики може бути кілька. По-перше, письменник може ніяк не проявляти свої політичні переконання, по-друге; він може висловлювати їх як особистісну позицію; по-третє, митець може використовувати свою літературну діяльність для пропаганди тих чи тих політичних переконань. Причому, останнє може реалізовуватися як у створенні художніх умовностей, так і в красномовному виступі на захист певних політичних ідеалів. По-четверте, навіть сам вибір займатися літературою може бути політичним актом. Коли державні регламенти забороняють обговорювати політичні питання, то «механізми деполітизації призводять до реполітизації літератури» [31]. Так відбувається тому, що художні твори стають єдиними способом вираження політичних ідей, заборонених у будь-якому іншому місці.
Українська література в усі періоди своєї історії характеризувалася виразною політичністю [14, с. 4]. Проте Перша і Друга світові війни та повоєнний час – період незвичайно потужної політизації інтелектуальної продукції й особливо художніх творів [31]. У такий час питання політичної ангажованості поставало перед митцями як проблема власної позиції у складній історичній дійсності. Проголошення ідеї «чистого мистецтва» теж вважалося політичним вчинком. Українська еміграційна література другої половини 1940-х років у цьому плані «становить окрему й чітко визначену добу» [30, с. 47], яка характеризується здатністю до саморефлексії, до поглибленого аналізу історичних і політичних подій того часу. Об’єднавшись у МУР, українські митці поставили перед собою завдання висвітлити «те, що було попереду, і те, що йшло по цій добі» [30, с. 46]. Аналізуючи діяльність представників МУРу, Г. Грабович звертає увагу на суперечність між проголошенням політичної незаангажованості й написанням творів, які репрезентують політичні погляди їхніх авторів, хоча українські письменники-емігранти перебували в політичній незалежності [30, с. 46-55].
Складність дослідження художньої літератури, створеної письменниками-емігрантами полягає в тому, що про цю епоху, про її митців написано багато робіт, критичних матеріалів. Причому, як зазначає Г. Грабович, найбільшою проблемою є те, що авторами значної кількості матеріалів є самі ж учасники МУРу [30, с. 52]. Так, Юрій Шевельов є автором цілої низки досліджень, темою яких є і становлення організації, і вибір нею ідейно-естетичних орієнтирів, і критичні відгуки на ті чи ті твори.
З-посеред новітніх робіт варто виокремити дослідження Григорія Грабовича та Соломії Павличко. Досить глибоко вивчена творчість окремих письменників, наприклад, Євгена Маланюка, Уласа Самчука, Івана Багряного. На сьогодні почалося активне дослідження різних аспектів творчості представників МУРу. Світлана Лущій з’ясувала жанрово-стильові особливості прози цього періоду, Олена Юрчук розглянула маскарадність літературної критики Ю. Шевельова, Ірина Бурлакова визначила модуси пасіонарності у критично-літературній рефлексії митців МУРу. Дискурс мистецтва у творчості Ю. Косача став предметом розгляду в роботі Ольги Дмитрук. Причому відкритою залишається проблема стосунків літератури і політики, репрезентована творчістю письменників-емігрантів. Цю тему на прикладі творчості одного Уласа Самчука розглянув Ярослав Поліщук. Найменш дослідженим митцем залишається Юрій Клен (справжнє прізвище Бургардт Освальд). Вихований на кращих зразках світового мистецтва, цей письменник володів високою культурою слова і «почувався органічною часткою і творцем духовного відродження України» [14, с. 9]. Протягом 1943-1947 років він писав поему «Попіл імперій», за визначенням Юрія Коваліва, «літературний і людський документ, сповнений високого гуманізму, твір, у якому з великою силою та художньою переконливістю чи не вперше в українській літературі було проклято і сталінський, і гітлерівський режими» [14, с. 13]. Цей твір сам Юрій Клен назвав великою поемою, а Г. Грабович класифікував як «монументальне фіаско»[30, с. 74], дає багатий матеріал для осмислення проблеми взаємодії художньої літератури та політики.
Актуальність дослідження мотивується потребою узагальнити думки літературознавців про особливості критичної діяльності і творчості членів Мистецького Українського Руху.
Метою дослідження є з’ясувати, як саме у творчості українських письменників-емігрантів, які опинилися в стані політичної свободи, розкривається проблема стосунків літератури й політики.
Для досягнення зазначеної мети визначені наступні завдання: з’ясувати історичний контекст процесу творення української літератури поза межами України; вивчити історію створення українськими інтелігентами-емігрантами МУРу; визначити світоглядно-естетичні ідеали представників МУРу; на прикладі поеми Юрія Клена «Попіл імперій» дослідити моделі співіснування літератури і політики.
Об'єкт дослідження – сюжет, система образів, проблематика, жанр поеми Юрія Клена «Попіл імперій»
Предмет дослідження – політичні інститути та ідеологи політичних рухів, відносини і комунікаційні зв’язки між людьми з приводу влади і управління суспільством, внутрішня і зовнішня політика Австро-Угорщини, Радянського Союзу та Третього Рейху та їхнє художнє осмислення у містико-історичній поемі Юрія Клена «Попіл імперій».
Магістр