Зразок роботи
II. Життєвий і творчий шлях Серапіона
Серед відомих нам літературних постатей доби Пізнього Середньовіччя особливо вирізняється Серапіон Володимирський. Він яскраво виділяється своєю творчістю не тільки в жанрі церковної літератури і ораторської прози, а і на загальному літературному тлі епохи.
На жаль, нам дуже мало відомо про життєвий шлях Серапіона. Невідома дата його народження. Наявні ж деякі факти про його життя є дуже скупими.
Зокрема, відомо, що до 1274 року Серапіон був архімандритом Києво-Печерської лаври. Є також згадка про те, що в Печерському монастирі він був ігуменом(пос.). Пізніше він переїздить до Володимира разом із митрополитом Кирилом, що був колишнім «печатником» Данила Галицького. В цьому місті Серапіон займає посаду єпископа. Помер у 1275 р., похований в Успенському соборі.
В літописах існує лише кілька згадок про цю знакову постать. Це, зокрема, запис у Московському літописному зведенні кінця XV ст.: «Того же лѣта прииде ис Киева митрополит Кирил и приведе съ собою архімандрита Печерьскаго Серапиона, и постави его єпископом Володимерю, Суждалю и Новуграду Нижнему»(посилан.).
Також запис про смерть письменника: «Въ то же лѣто преставися єпископ Володимерьски Серапион, бѣ же учителем зело в божественном писании…»[12. C. 548]. Цей запис також свідчить про імовірну високу освіченість єпископа Володимирського.
Згадка про ігуменство Серапіона у Печерському монастирі також дає нам підстави вважати його представником саме української, київської культури, незважаючи на його єпископство у Володимирі. Як пише М.Грушевський: «З огляду, що він був вибраний печерським ігуменом, мусимо вважати його людиною київською, коли не уродженням, то виховання, освітою, літературною школою; отже, твори Серапіона являються продуктом сучасної української культури»[6. C. 233]
Це все, що є в літописах про Серапіона. В інших списках або редакціях або подається та сама інформація, або взагалі немає ніяких даних.
Якщо говорити про його творчу спадщину, то до нашого часу збереглося п’ять проповідей-«слів» Серапіона. Характеризуючи ці твори в цілому, можемо сказати, що провідними мотивами його творчості є страх перед Божим гнівом, який нагадує про себе різними страшними подіями, перш за все жахливим татаро-монгольською нашестям, що прокотилося спустошливою хвилею по землях Русі, і яке ще було дуже свіжим у пам’яті на час написання Серапіонових слів. Серапіон, як зазначає В.Топоров, «став у важку годину сумлінням свого часу»[20. C. 245-246].
Імовірно, що Серапіон написав набагато більше творів, ніж та кількість, що дійшла до нас. Про це він сам згадує у своїх творах: «аз бо грѣшный всегда учю вы, чада…»[9. C.454], «…но не утружюся наказая вы и вразумляя, наставляя»[9. C. 452], «Многа же глаголах вы, братье и чада…[9. C. 442].
Серапіона прийнято відносити до книжників так званого Києво-Печерського монастиря. Саме в Печерському монастирі Серапіон сформувався як письменник і церковний діяч. Він продовжував літературні традиції цього «гуртка» в своїй творчості.
До книжників Києво-Печерського монастиря ми відносимо Теодосія Печерського, Нестора та Кирила Турівського, Никона, Симона і Полікарпа(творців «Києво-Печерського Патерика») та інших. Крім Києво-Печерського Патерика саме тут були закладені початки літописання(«Повість врем’яних літ»), а також написано такі видатні твори як «Чтеніє» про Бориса і Гліба, «Житіє Теодосія Печерського» та інші. В монастирі також займалися перекладами та переписуванням книг, розвивалися і інші мистецтва(релігійне малярство, оздоблення книг).
Основною рисою цього книжного «гуртка» було те, що його ідеологія була перш за все спрямована у церковному(монастирському) напрямку, різноманітні події та явища тлумачилися в історіософському(історико-релігійному) дусі. Яскравою є конфесійна православна спрямованість, визначення та наголошення на відмінностях між католиками та православними(наприклад, у творчості Теодосія Печерського). Тобто можемо зробити висновок, що книжники цього гуртка писали свої твори в релігійно-православному дусі, часто торкалися у своїх творах питання віри та її співвідношення з життям та історією. Все це в подальшому так чи інакше виявиться у творчості Серапіона.
Взагалі авторству Серапіона приписують сім повчань, але точно йому належать тільки п’ять. Проповіді Серапіона збереглися у різних збірниках. Чотири проповіді в збірнику «Златая цѣпь»(«Золотий Ланцюг») XIV ст., а також частково у збірниках «Ізмарагд» і «Златоуст». П‘ята проповідь – в «Пасіївському збірнику» XIV-XV ст.
Магістр