Зразок роботи
У процесі інтерпретації тексту роману намітилися кілька стратегій. Фундатором однієї з них стала Р.Багрій, яка зацікавилася особливостями застосування принципів наукового детермінізму до літератури. Згоджуючись із тим, що В.Винниченко "натуралістичний письменник", дослідниця пов’язала пошуки митця з практиками натуралізму. Прагнучи відкрити закони, які визначають долю кожного з нас, цей творчий метод звернув увагу передусім на "біологічну природу людини" і з’ясував її підвладність "законам природи", над якими свідомість "не має ніякого контролю"
За таких умов будь-який герой (не виняток, природно, і Яків Михайлюк) виступає "іграшкою" в руках всесильного ляльковода: "Персонажі в творах Винниченка мають дуже мало раціонального й ними правлять сексуальні та біологічні інстинкти … Винниченко сам це визнав у своїх записках "Про драми", що зберігаються в його архіві у Колумбійському університеті".
У роботі Р.Багрій З.Фройд вписаний у контекст детерміністських ідей І.Ньютона, К.Маркса, І.Тена, О.Конта, Ч.Дарвіна. Натомість І.Кошова вчення віденського психіатра робить базовим, лишаючи без змін головну методологічну настанову: "Біологічні закони показані у романі як всесильні".
Фройдівське у дослідженні І.Кошової артикульовано цікаво, але спорадично, без вписування процесів, що відбуваються у підсвідомості, у систему.
Інший підхід демонструє Н.Зборовська. Зосередившись на материнському та батьківському еросі, дослідниця стверджує, що головний герой роману "нагадує демонічного психоаналітика (курсив Н.Зборовської – О.К.)", який повинен "вивести на поверхню свідомості несвідомі бажання людей".
На схрещенні двох парадигм (раціональне – ірраціональне, батьківське – сексуальне) грунтує свою розвідку М.Жулинський, застосовуючи при цьому інший підхід: замість жорсткої оціночної зумовленості, яка характерна для цілої низки робіт чи "реплік", що стосуються роману "Записки Кирпатого Мефістофеля", у його статті помітно простежується бажання (не поспішаючи з висновками) увійти в сутність дуже непростих проблем. Звідси багатоманітність ідентифікаційного процесу.
Інша стратегія сформувалася під впливом художніх пошуків Ф.Достоєвського, творчість якого помітно вплинула на В.Винниченка. Йдеться передусім про феномен "підпільної людини": "Цей патологічний егоцентризм "підпільників", який помітив і відтворив іще Ф.М.Достоєвський, і тривожить В.Винниченка" (22, с. 257).
О.Білий, досліджуючи особливості організації духовного світу героїв відомого російського письменника (кревним братом яких є Кирпатий 49 Мефістофель), акцентує увагу на активізації у них "анархізму підсвідомого", на базі якого починає функціонувати описаний К.Юнгом "автономний комплекс". З плином часу цей комплекс не тільки перебирає на себе "право контролю" над тими процесами, що керувалися раніше свідомістю індивіда, а й прагне "надати своїй ідеології певного легітимного статусу" (2, с. 198).
Для реалізації цього завдання обирається сповідь, точніше – антисповідь. Зразком такої антисповіді (вважає дослідник) є роман В.Винниченка "Записки Кирпатого Мефістофеля", де йдеться не так про моральну деградацію суспільства і власне "борців за світле майбутнє", як про "торжество язичницьких стереотипів буденної свідомості, боротьбу за привілеї власного існування під маскою боротьби за перебудову світу на основі справедливості" (2, с. 199), що й формує "стрижневий лейтмотив "Записок" – проведення "експерименту по зміні можливостей існування людини з точки зору місткості стереотипів його буденної свідомості, діапазону пошлості" (2, с. 199).
Магістр