Казкотерапія як засіб подолання страху у дошкільників (ID:160132)

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ І МЕТОДІВ ЇХ КОРЕКЦІЇ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 2.1 Особливості побудови терапевтичної казки Казкотерапія - метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, для розширення свідомості й удосконалення взаємодії з навколишнім середовищем. В науці існує концепція казкотерапії ― лікування казками. На казках апробують психотерапевтичні прийоми, що дозволяють знизити негативізм поведінки дитини та дорослого. Через казку дитина може в алегоричній формі пізнати закони світу, в якому народилася, зазирнути в найпотаємніші куточки своєї душі [ 6, с. 8 ]. Але погляд на казкотерапію як виховну та відновлювальну систему передбачає загальні закономірності роботи з казковим матеріалом. Працюючи з казкою, важливо зрозуміти її основну ідею, наявну і приховану мотивацію вчинків героїв та засобів подолання ними труднощів. Аналіз казок, проведений психологом І.Вачковим, дозволяє зробити висновок, що казки із закладеним в них метафоричним змістом можуть бути казковим інструментом, який дозволить краще і глибше зрозуміти себе, свій внутрішній світ [ 11, с. 18 ]. Створити терапевтичну казку легко і складно водночас. Легко - бо є правила і техніки написання такої казки. Складно - бо дуже важливо знайти саме того героя, створити той сюжет, який допоможе в конкретній ситуації. Терапевтична казка сприймається відразу на двох рівнях - свідомому і несвідомому. Свідомість дитини приймає буквальний зміст казки як вигаданий: дитина співчуває казковому герою, ототожнює себе з ним і навіть, коли дізнається свою проблему, то все одно думає, це не про мене, це все сталося з героями казки. Несвідоме ж «вірить» почутому і задає потрібну програму змін у поведінці, переструктуруванні цінностей, поглядів і позицій. Отже, терапевтичні казки дають змогу дитині побороти власні страхи, тривожність, виправити негативні риси характеру – заздрісність, жадібність, упертість, хвалькуватість. А ще вони допомагають дітям засвоювати загальноприйняті морально-етичні норми і вчити соціально прийняті способи виявлення власних емоцій [ 24 ]. Розмовляючи з дитиною мовою казки через аналогії та метафори, ми не лише створюємо образи, а й виявляємо негативні почуття дитини у вигляді казкових образів. Поступово змінюємо цей негатив на позитив – і переживання дитини під час цього перетворення теж змінюються, адже обов’язковим є щасливий кінець казки [ 22 ].