0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Конкурентоспроможність швейних виробів (ID:189679)

Тип роботи: дипломна
Дисципліна:Товарознавство
Сторінок: 87
Рік виконання: 2015
Вартість: 800
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП..........................................................................................................................3 РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ШВЕЙНИХ ВИРОБІВ.......................................................................................................................5 1.1. Стан виробництва швейних виробів в Україні................................................5 1.2. Забезпеченість ринку України швейними виробами.....................................12 1.3. Теоретичні засади конкурентоспроможності непродовольчих товарів.......19 РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ШВЕЙНИХ ВИРОБІВ НА ВАТ ХМІЛЬНИЦЬКА ШВЕЙНА ФАБРИКА «ЛІЛЕЯ»..........................................28 2.1. Об’єкти та методи дослідження...........................................................................28 2.2. Вплив матеріалів та технології виробництва на формування якості та конкурентоспроможності швейних виробів в умовах ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея»............................................................................................................41 2.3. Дослідження якості продукції, що виробляється даним підприємством.........55 2.4. Оцінка конкурентоспроможності одягу ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея»...........................................................................................................................62 РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВАТ ХМІЛЬНИЦЬКА ШВЕЙНА ФАБРИКА «ЛІЛЕЯ»....................66 3.1. Основні напрямки підвищення конкурентоспроможності продукції...............66 3.2. Шляхи підвищення конкурентоспроможності швейних виробів ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея».......................................................................75 ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ...................................................................................85 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ......................................89 ДОДАТКИ......................................................................................................................94
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
ВСТУП Швейна промисловість – одна із крупних галузей легкої промисловості – покликана задовольняти безперервно зростаючі потреби людини у різних добротних та гарних виробів. Вона розвивається разом із економікою нашої держави і проходить з нею весь шлях становлення в умовах реформування. Найголовніша проблема розвитку промисловості – це стан внутрішнього ринку, який має тенденцію до погіршення: - засилля на внутрішньому ринку імпортних товарів легкої промисловості, у тому числі із заниженою митною власністю на товари; - товари секонд-хенд, імпорт яких в нашу країну з кожним роком збільшується; - орієнтації швейних підприємств на виробництво, а не на кінцевого споживача; - мала частка якісних швейних виробів вітчизняного виробництва на швейному ринку України; - орієнтація вітчизняних швейних підприємств на роботу за давальницькими схемами іноземних компаній [8]. Українські швейні фабрики не випускають на внутрішній ринок конкурентоспроможних швейних виробів, внаслідок чого українські споживачі орієнтуються на пропозицію швейних товарів Польщі, Китаю, Туреччини, що спричинило певний занепад сектора пошиття одягу в Україні. Ті ж швейні фабрики, що випускають якісну та конкурентоспроможну продукцію, реалізують її на зовнішніх ринках за толінговими схемами. В результаті такої ситуації на українському швейному ринку відчувається гострий дефіцит в якісній та конкурентоспроможній швейній продукції вітчизняного виробництва. В зв’язку з вище викладеним тема даної дипломної роботи є актуальною. Мета дослідження даної дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу та узагальнення інформаційних джерел, показників господарської діяльності ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея», отриманих результатів випробувань теоретично обгрунтувати основні напрямки підвищення конкурентоспроможності швейних виробів, що виготовляються на підприємстві з урахуванням особливостей його функціонування за умов ринкових відносин та запропонувати шляхи удосконалення системи виробництва швейних виробів даним підприємством. Досягнення сформульованої мети зумовило потребу вирішення наступних завдань: - провести аналіз стану виробництва швейних виробів в Україні за останні 5 років, дати йому всебічну характеристику; - провести дослідження забезпеченості ринку України швейними виробами; - визначити рівень якості та конкурентоспроможності швейних виробів, що виготовляються ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея»; - розробити рекомендації щодо підвищення рівня конкурентоспроможності швейних виробів ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея». Об’єктом дослідження даної дипломної роботи є асортимент жіночих швейних виробів, що виготовляються ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея». Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти проблеми конкурентоспроможності швейних виробів, що випускаються даним підприємством. Інформаційною базою дослідження є матеріали спеціальних періодичних видань та звітні дані ВАТ Хмільницька швейна фабрика «Лілея». Дипломна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків та пропорзицій. Вона викладена на 93 сторінках комп’ютерного тексту, містить 12 таблиць, 10 рисунків, 9 додатків, переліку літературних джерел з 50 назв. РОЗДІЛ 1 СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ШВЕЙНИХ ВИРОБІВ 1.1. Стан виробництва швейних виробів в Україні Україна є державою з розвинутою швейною промисловістю. Сектор пошиття одягу в Україні – це інвестиційно привабливий сектор, що розвивається. На ринку України працює біля 2900 швейних підприємств, з яких понад 2300 (80%) є спеціалізованими [1]. Учасниками українського сектора є як великі, так і малі підприємства. Сектор пошиття одягу включає підприємства, що виробляють одяг за категоріями: - вироби з текстилю та трикотажу (верхній одяг, діловий та повсякденний одяг, робочий та спортивний одяг, білизна та аксесуари); - вироби зі шкіри. Ринок виробництва одягу поділяється на дві умовні групи, що характеризуються різними постачальниками, споживачами, факторами успіху, тенденціями та перспективами. Це групи підприємств, що: 1. орієнтуються на виробництво (виконання зовнішніх та внутрішніх толінгових замовлень); 2. орієнтуються на збут (реалізація продукції на внутрішньому ринку та чистий експорт). Підприємства першої групи користуються давальницькою сировиною. Друга група використовує переважно тканини іноземних виробників (китайські, італійські), що за співвідношенням «ціна-якість» є вигіднішими постачальниками, ніж вітчизняні текстильні підприємства. Ринок виробництва представлений великими швейними фабриками, що були утворені ще за часів СРСР (крім ШФ «Грегорі Арбер»), які зорієнтовані на масове виробництво обмеженої номенклатури продукції та відповідно мають оптові канали збуту або реалізацію зі складу [7]. Існуючі дані про найбільших виробників свідчать про незмінність їх позицій протягом останніх чотирьох років (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Основні виробники одягу в Україні Назва підприємства, ПАТ Назва підприємства, ПрАТ Назва підприємства, інші ПАТ «Заря» ПрАТ «Аліса» КП «Киянка» ПАТ «Володарка» ПрАТ «Арсанія» КП «Славутич» ПАТ «Гроно» ПрАТ «Ворскла» Підприємство «Динамо» ПАТ «Желань» ПрАТ «Дніпро» ПП «Миколь» ПАТ «Крамо» ПрАТ «Донбас» ТОВ «Едельвейс-Лего» ПАТ «Маяк» ПрАТ «Каштан» ТОВ «Кожтекс» ПАТ «Селена» ПрАТ «Кремтекс» ТОВ «Німфея» ПАТ «Софія» ПрАТ «Леся» ТОВ «Ростекс Інтернешнл» ПАТ «Стиль» ПрАТ «Любава» ТОВ «ШФ Грегорі Арбер» ПАТ «Трембіта» ПрАТ «Львівська текстильна компанія» ПАТ «Троттола» ПрАТ «Оверті» ПАТ «ШФ ім. Тінякова» ПрАТ «Поділля» ПАТ ШП «Елегант» ПрАТ «Санта-Україна» ПрАТ «Ужгородська ШФ» ПрАТ «Україна» ПрАТ СП «Весна» У період з 2005 до 2010 рр. за даними Держкомстату України виробництво швейних товарів в натуральному вимірі встигло зазнати трьох підйомів (2005 – 2006 рр., 12,9% та 2007 – 2008 рр., 10,6 , 2009 - 2010 рр., 12,5%) та двох спадів (2006 – 2007 рр., 1,4% та 2008 – 2009 рр., 27,2%), що видно з даних табл. 1.2 [2]. Таблиця 1.2. Динаміка виробництва швейної продукції в Україні протягом 2005-2010 рр., тис.грн. Виробництво одягу за категоріями, тис. шт. 2005 2006 2007 2008 2009 2010 Верхній одяг: 6 092,8 6 997,4 10 334,5 6 108,0 5160,5 4662,4 пальта, напівпальта та плащі 2 156,5 2 099,0 2 564,8 2 400,2 4252,1 3994,2 плащі 291,7 317,8 281,4 275,5 куртки 3 644,6 4 580,6 7 488,3 3 432,3 908,4 668,2 Діловий та повсякденний одяг: 35 060,6 43 975,2 39 857,4 39 154,0 32624,3 29297,5 костюми 1 645,3 2 312,8 2 220,6 2 681,9 2848,1 2594,9 піджаки 4 556,8 6 469,7 5 399,3 4 926,0 6387,3 6560,8 сукні 2 359,1 1 893,9 1 689,9 1 366,7 1216,2 1262,6 брюки 11 781,1 16 802,4 16 577,1 17 252,8 18763,7 16055,5 спідниці 3 876,9 3 556,2 3 117,0 3 485,2 3409,0 2823,7 блузи 7 040,7 7 436,9 6 598,2 6 266,9 сорочки 3 800,7 5 503,3 4 255,3 3 174,5 Робочий одяг: 47 488,0 49 186,0 60 234,0 65 672,0 11952,6 11861,6 костюми 2693,4 2838,9 піджаки 1844,7 2154,1 брюки 2544,5 2531,9 куртки 100,1 123,4 Спортивний одяг: 6,2 33,0 21,7 174,2 2023,2 2050,8 костюми 0,8 11,9 0,4 145,3 2023,2 2050,8 Білизна 11 764,3 10 555,4 9 242,2 8 416,9 25659,5 26844,8 Аксесуари 12 903,8 16 072,4 15 571,7 14 091,5 300403,7 308083,6 краватки 34,6 133,7 головні убори 497,8 452,0 643,8 793,6 273525,8 280204,6 рукавиці 12 406,0 15 620,4 14 927,9 13 297,9 16651,0 17165,6 Трикотаж 36488,2 37213,8 ВИРОБИ ЗІ ШКІРИ 19,9 32,0 33,3 32,6 782,0 625,5 пальта 0,5 9,1 1,4 куртки 19,9 31,5 33,3 32,6 64,6 67,4 аксесуари 678,5 525,5 костюми 29,8 31,2 РАЗОМ: 167413,5 193940,3 201092,1 193180,6 753078,1 762428,4 На швейних підприємствах за 2010 р., порівняно з попереднім 2009 роком скоротилися обсяги виробництва суконь – на 5,3% (виготовлено близько 1,1 млн.шт.), костюмів чоловічих на 20,1 (449 тис.шт.), а пальт, напівпальт, шуб з натурального хутра – на 16,7% (4,3 тис.шт.), що пов’язано із насиченням ринку швейних виробів імпортною продукцією, обсяги ввезення якої з року в рік зростають [2]. Різні продуктові групи сектора мають різні тенденції обсягів виробництва. Так, частка шкіряного одягу в загальній структурі виробництва зросла протягом 2005 – 2010 рр. втричі: якщо в 2005 р. вона становила 0,5% виробництва сектора, то в 2010 р. — 1,5% [3]. Водночас, за п’ятирічний період значно скоротились частки виробництва верхнього (з 32 до 13% в загальній структурі) та ділового одягу (з 60 до 13,5% в загальній структурі) [8]. Значно зросли обсяги та відносні частки виробництва робочого (з 0 до 30%), спортивного (з 0 до 7%) одягу, одягу з трикотажу (з 0 до 15%), аксесуарів (з 0,5 до 12%). Практично незмінною залишилась частка виробництва білизни (7% у 2005 р., 8% у 2010 р. відносно загальної структури) [1]. Обсяги реалізації швейної продукції українських підприємств (у цінах реалізації) протягом 2005 – 2010 рр. також постійно зростали. У 2005 р. обсяг реалізації (в т.ч. експорт) склав біля 2 млрд. грн. У 2006 р. цей показник зріс на 13%. У 2007 р. зростання обсягів реалізації одягу склало 6,5%, у 2008 р. – 14,2%, у 2009 р. – 25,8%. Таким чином, у 2009 р. обсяг реалізації одягу, що було вироблено на українських швейних підприємствах, склав понад 3,4 млрд. грн [4]. Обсяги експорту швейної продукції (в т.ч. виконання толінгових замовлень) мають стійку тенденцію до зростання (на 60% за п’ять років), як і обсяги імпорту, що зросли у 2010 р. більш ніж вдвічі порівняно з 2009 р [5]. Ринок виробництва одягу в Україні має ознаки ринку монополістичної конкуренції – з низькою концентрацією ринку та значною диференціацією товарів. Виробництво швейної продукції в Україні характеризується, насамперед, роботою підприємств за толінговими схемами (на давальницькій сировині). Обсяги виробництва швейної продукції протягом 2005 – 2010 рр. мають стабільну тенденцію до зростання в натуральному вираженні. Багато підприємств сектора активно займаються оновленням виробничих потужностей та інноваційною діяльністю (новації на мікрорівні підприємств). Динамічне інвестування підприємств сектора свідчить про розвиток і підтверджується зростанням обсягів виробництва в секторі [4]. Продаж швейної продукції українськими підприємствами-виробниками має таку структуру: - приблизно 80% - реалізація на зовнішніх ринках (толінг, експорт); - приблизно 20% - реалізація на внутрішньому ринку. Обсяги продажу одягу українського виробництва постійно зростають. У 2009 р. українськими підприємствами-виробниками одягу було реалізовано продукції на 3,4 млрд. грн. (з них біля 2,8 млрд. грн. – експорт та толінгові замовлення), що більш ніж втричі перевищує обсяги продажу у 2005 р. (в цінах реалізації з виробництва) [6]. Основними лідерами з обсягів реалізації одягу, що вироблений в Україні, є ВАТ «Стиль», «Трембіта», «Володарка», «Троттола», «Київська ШФ «Желань», «Мелітопільська ШФ «Елегант», «Софія», ЗАТ «Донбас», «Львівська текстильна компанія», «Поділля», а також «Грегорі Арбер» та «Міхаїл Воронін» [7]. При цьому жодному з підприємств з десятки лідерів за обсягами реалізації одягу не належить більше 1 – 2% загального обсягу реалізації підприємств, спеціалізованих на виробництві одягу (рис. 1.1). Продаж одягу здійснюється через такі основні канали збуту: - прямий продаж кінцевим споживачам; - через посередників – гуртових торгівців (22,1%); - прямий продаж через власну роздрібну мережу (21,7%); - через посередників-роздрібних торгівців (19,5%) [3]. Рис. 1.1. Частки лідерів ринку одягу вітчизняного виробництва в загальній структурі, % На внутрішньому ринку швейних виробів України споживачі здійснюють купівлі: - на ринках (50%); - в дрібних магазинах (40%); - в мережевих та брендових магазинах (10%) [3]. При цьому, в великих містах країни роздрібний продаж одягу здійснюється: - через речові ринки (46%); - через дрібні магазини (40%, в т.ч. в торгівельних центрах); - через брендові мережі (14%, в т.ч. в торгівельних центрах) [2]. Швейні підприємства України виконують толінгові замовлення та експортують готову продукцію переважно в країни Європи (Великобританію, Німеччину, Нідерланди, Швецію, Францію, Данію, Італію) та в США. Протягом періоду 2005 – 2010 рр. обсяги експорту української швейної продукції постійно зростають, в т.ч. за рахунок виконання замовлень з давальницькою сировиною. За досліджуваний період обсяги експорту зросли майже на 60% (у порівнянні з 2005 р.) і у 2010 р. склали понад 571 млн. USD[8]. Основним каналом збуту продукції сектора є співробітництво українських підприємств з іноземними партнерами, що замовляють пошиття необхідних товарів, беручи на себе функції дизайну, постачання сировини та матеріалів, а також просування і продаж готової продукції. Офіційні обсяги інвестування сектора пошиття одягу незначні (максимальне середньорічне значення – 15 млн. грн. – у 2009 р.), тоді як розвиток сектора потребує інвестицій [9]. Експерти відзначають незадоволеність потреби вітчизняних швейних підприємств в інвестиціях. Ця проблема частково вирішується підприємствами, що мають іноземних партнерів-толінгодавців, які зацікавлені в інвестуванні українських швейних підприємств-партнерів. Основні характеристики сучасного ринку пошиття одягу в Україні такі: - нерозвинута індустрія моди в Україні є причиною переважної орієнтації швейних підприємств на виробництво, а не на кінцевого споживача; - більшість підприємств сектора (70 – 80% виробництва) працюють за давальницькими схемами [8]; - слабко розвинута логістична інфраструктура сектора, що ускладнює поширення готової продукції підприємств; - більшість підприємств сектора мають проблеми з менеджментом, спеціалістами та іншим персоналом; - частка виробництва перебуває у тіньовому секторі, дані про який не відображаються в фінансовій звітності підприємств. Сектор пошиття одягу також має перспективи, пов’язані з вирішенням проблем на макрорівні: - нерозвинена індустрія моди в країні та скептичне ставлення внутрішніх споживачів до українських брендів; - нерозвиненість інфраструктури сектора; - брак підтримки з боку держави (засилля тіньового імпорту, оподаткування виробництва, оподаткування інвестицій в сектор).