Зразок роботи
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСТВА
1.1 Інститут громадянства
Конституційний статус особи, відображений у головному законі, визначає позицію індивіда в суспільстві. Ця роль передусім виявляється через інститут громадянства, принципи, а також конституційні права і свободи. Сучасне розуміння громадянства в історичному контексті пов'язане з французькою революцією XVIII століття. Політико-правова ідея "вільного громадянина" використовувалася для обґрунтування припинення феодального ладу і розвитку нових політичних та економічних відносин [6, 341].
Громадянство служить засобом інституціоналізації взаємовідносин між державою і особою, утворюючи взаємні права та обов'язки. Держава розширює свою владу на громадянина як на своїй території, так і за її межами, вимагаючи від нього виконання конкретних дій. В той же час громадянин може розраховувати на захист своїх законних інтересів від держави або відстоювати їх від неправомірних дій самих державних органів. Лише зазначаючи громадянство, особа наділяється усіма конституційними правами і свободами.
В широкому розумінні в зарубіжній юридичній науці громадянство визначається як особливий правовий зв'язок між особою та державою, що породжує взаємні права і обов'язки. Конституційна теорія і практика відзначають два аспекти громадянства: державно-правовий та міжнародно-правовий. У сфері міжнародно-правових відносин вживається термін "державна належність", який позначає наявність юридичного зв'язку особи з державою, хоча ця особа може і не бути громадянином. Особа, пов'язана з державною належністю, підпорядкована політично відповідній державі та має право на міжнародно-правовий захист з її боку. Проте, якщо ця особа не є громадянином, держава не зобов'язана гарантувати їй права і свободи у повному обсязі. Поняття державної належності охоплює більший спектр, ніж громадянство. Законодавство може встановлювати різні рівні такої належності, які призначені для різних категорій населення. Проте для повноправних громадян державна належність не призводить до додаткових прав і обов'язків. У цьому випадку поняття державної належності і громадянства мають ідентичний зміст. Подібний дуалізм стану громадянства характерний для правової системи розвинених країн, хоча теоретично терміни "громадянство" і "державна належність" не завжди розрізняються [23, 119]. Однак сутність цих термінів пов'язана з юридично визначеними правами і обов'язками, з конкретним відношенням між особою і державою, яке може варіюватися в конкретних випадках. Важливим є не лише з'єднання прав і обов'язків особи та держави для розуміння сутності громадянства, але і наявність конкретних прав у особи (громадянина), серед яких ключове місце займає політичне право, зокрема право на участь у виборах. Останнє довгий час розглядалося як важлива ознака громадянства.
Поняття громадянства характеризується сталістю відповідного правового зв'язку, який виникає між особою і державою. Ця сталість проявляється як у просторовому, так і в часовому аспектах. У просторі вона виявляється, перш за все, у тому, що статус громадянства залишається за особою незалежно від її перебування за кордоном. Однак деякі права і обов'язки, пов'язані з цим статусом, можуть бути обмежені або не реалізовані під час перебування особи за кордоном. Це не означає, що особа втрачає ці права, а лише те, що вони можуть бути тимчасово неактивними поза межами країни [23, 210]. Сталість громадянства виявляється в його безперервності від моменту набуття і до моменту припинення. Безперервність громадянства позначає його стійкість у часі, і цей стан залишається незмінним, навіть якщо змінюється зміст відповідного законодавства. Однак ця безперервність не означає невід'ємності громадянства, а лише підкреслює постійність цього статусу. Сталість громадянства є ключовою ознакою, що відрізняє його від правових відносин, які виникають між державою та іноземцями, що постійно чи тимчасово перебувають на території країни.
Характеристикою громадянства, зазвичай, є його ґрунтування на фактичному зв'язку особи з державою. Однак ця риса не є абсолютною. Наявність фактичного зв'язку особи з державою не завжди свідчить про наявність громадянства. З іншого боку, існують ситуації, коли громадянин втрачає зв'язок зі своєю державою, але продовжує мати громадянство [18, 105].
Магістр