0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

«Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління» (ID:163134)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Психологія
Сторінок: 204
Рік виконання: 2016
Вартість: 200
Купити цю роботу
Зміст
Зміст Вступ 3 Глава 1. Теоретичний аналіз індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості в системі управління. 13 1.1.Поняття «особистість» та «індивідуальність». Теорії особистості. 13 1.2.Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління. 24 1.3.Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму. 51 Висновки до першої глави 59 Глава 2. Методи і методики психодіагностики індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості в системі управління. 61 2.1. Загальна характеристика методів дослідження індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості в системі управління. 61 2.2.Методики дослідження 70 2.1.Опитувальник для оцінки властивостей нервової системи і деяких рис характеру людини. Автор-укладач: В.В. Синівський 70 2.2.Методика визначення характерологічних особливостей особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 71 2.3.Методика визначення типів мислення особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 72 2.4.Методика виявлення і оцінки вольової саморегуляції особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 72 2.5.Методика діагностики самоставлення особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 73 2.6. Самооціночний тест суб'єктного потенціалу людини. Автор-укладач: В.В. Синівський 73 2.7. Методика “Сенсомоторна проба”. Автор-укладач: В.В. Синівський 74 2.8. Методика оцінки емоційно-вольових якостей особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 75 2.9. Методика діагностики здібності до самоуправління. Автор-укладач: В.В. Синівський 75 2.10. Методика оцінки стресостійкості особистості. Автор-укладач: В.В. Синівський 78 2.3. Корекційні вправи для підвищення рівня індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості в системі управління. 79 Висновки до другої глави 81 Глава 3. Емпіричне дослідження розвитку індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості в системі управління. 83 3.1. Організація емпіричного дослідження. 83 3.2. Емпіричне дослідження. 89 3.3. Аналіз емпіричного дослідження. 115 Висновки до третьої глави 119 Висновки та рекомендації 120 Список літератури 122 Додаток 126
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Вступ Актуальність даного дослідження полягає в тому, що проблема вивчення людини, як суб’єкта, індивідуальності й особистості дозволяє, позначити сутність даних понять, вивчити їх взаємозв’язок, розбіжності значення цих категорій в практичній психології. Зокрема, вивчення цієї теми нерозривно пов’язане з здійсненням управлінської діяльності, адже вони завжди пов’язані з взаємодією, спілкуванням і діяльністю людей. Кожна мисляча людина має стійкий набір рис і характеристик, які характеризують його дії і поведінку. Дані риси проявляються у досить тривалому проміжку часу, завдяки чого можна зафіксувати й відчути індивідуальність людини. Існує велика кількість тесті та інших інструментів, що дозволяють визначити характеристики індивідуальності й особистості людини[6]. Багатоаспектність роботи керівників передбачає вміле оперування поняттями “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, а також тими, що пов'язані з особистістю і становлять її структуру: “темперамент”, “характер”, “здібності”, “емоції”, “вольові якості”, “мотивація”, “соціальні установки”. Структура особистості охоплює[25]: — загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоції); — соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації); — індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість). Це дає змогу розглядати особистість як багаторівневу систему, що об'єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. В умовах управління та ділової взаємодії люди оцінюють один одного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, мова, увага, уява), індивідуально-психологічними властивостями (темперамент, характер, спрямованість тощо)[35]. Особистість — інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників Ті розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем. Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму[15]. Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей. Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин — політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини. Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивідуального[40]. Отже, кожна особистість є унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнання, шанування гідності. Людська психіка не є результатом або прямим продовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життя тварин. Психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становлення в суспільстві шляхом засвоєння нею соціального досвіду. А сам процес засвоєння розглядають як специфічну, властиву лише людині форму психічного розвитку[11]. Фрейд писав, що людина є істотою біологічною, що володіє мовою, здатністю працювати, і водночас істотою суспільною, якій необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Особистість людини — специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Біологічна основа особистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин, “татеві відмінності, анатомічні особливості, процеси дозрівання і розвитку організму; соціальний “контекст” Особистості зумовлюється впливом культури і структури спільностей, у яких людина була вихована і до яких вона належить[13]. Особистість — суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Поняття “особистість” має сенс лише в системі суспільних відносин — там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене і формальне її виконання. Нині існує дві основні концепції особистості. Одна з них трактує особистість як функціональну (рольову) характеристику людини, інша розглядає її як сутнісну характеристику людини. Маслоу має погляд на особистість як функціональну характеристику людини спирається на поняття “соціальна функція людини”, “соціальна роль”. Таке розуміння особистості не дає змоги цілком розкрити її внутрішній, глибинний світ, оскільки зовнішня поведінка не завжди і не обов'язково виражає справжню сутність індивіда. Значно глибшим є намагання пізнати особистість у сутнісному плані. Йдеться про регулятивно-духовні потенції особистості, її самосвідомість, джерела волі, ядро характеру, які реалізуються у соціальному способі життя, суспільних відносинах і певним чином впливають на них. При цьому головною властивістю особистості як результату відтворення соціальної реальності є світогляд, одночасно з яким формується і характер особистості — психологічний стрижень людини, що стабілізує її соціальні форми активності. У цьому контексті особистість розглядається як міра цілісності людини. Без внутрішньої цілісності немає особистості. Водночас в особистості важливо бачити не тільки загальне, а й своєрідне. Таке розуміння її сутності передбачає погляд на неї не тільки як на соціальну, а й як на індивідуально-самобутню істоту. Особистість є унікумом, зумовленим як її спадковими особливостями, так і умовами соціального середовища, в якому вона формується і розвивається[3]. Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у колективній діяльності. Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків. Суспільство — система соціальних зв'язків, сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкування, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність. У суспільстві реалізується особистість кожної людини. Властиві тільки їй риси і особливості утворюють її індивідуальність, тобто психологічні особливості, що становлять її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність особистості виявляється в рисах характеру, темпераменту, у звичках, інтересах, якостях пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Індивідуальні особливості людини не виявляються, доки не стануть необхідністю в системі міжособистісних взаємин, суб'єктом яких виступить ця людина як особистість[21]. Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Поняття “особистість” та “індивідуальність” не тотожні. Особистість завжди є суб'єктом відносин із конкретним соціальним оточенням. Тому структура особистості ширша від структури її індивідуальності. Поступ від людини, індивіда через індивідуальність до особистості можна розглядати і як процес соціалізації, і як внутрішнє вдосконалення людини[33]. Психологи, вивчаючи особистість, роблять спроби розглядати її “вростання” в культуру суспільства як суто “духовний процес”. Так, представники символічного інтеракціонізму трактують взаємозв'язок особистості і суспільства як процес засвоєння індивідом системи соціальних ролей у первинній групі шляхом “прийняття ролі іншого”. Інші теоретики вважають його своєрідним переходом від біологічних до соціальних етапів розвитку, беручи за основу процес навчання, адаптації. Суспільні відносини перетворюють природні функції на соціальні, якими послуговується суспільний розвиток. Соціальне не знищує біологічного, воно включає його в нові системи зв'язків і відносин, підпорядковуючи якісно новим законам соціальної форми руху. Соціальний рух, постаючи як особлива, вища форма саморозвитку матерії, має різні рівні, різний характер вияву. Він охоплює історичний рух суспільств, класів, національних груп. У ньому втілюється розвиток людини як головного об'єкта всього історичного процесу, розвиток суспільного індивіда. Психологія в аналізі проблем, пов'язаних із вченням про соціальний рух, виокремлює особливі аспекти. Вона зосереджується на з'ясуванні його закономірностей, наприклад, таких, як оперування ідеальними об'єктами, формування внутрішньої позиції суб'єкта, розвиток його в процесі діяльності та ін. Наукове бачення взаємозв'язку особистості і суспільства пов'язане з розумінням особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми, соціальними групами, суспільством. При цьому в поняття “соціальне” входять умови життєдіяльності людини, особливості суспільних відносин, виробництва, соціальних інститутів, специфіка системи виховання, поширення інформації, які визначають поведінку людини і водночас самі визначаються соціальною активністю індивіда, його творчою діяльністю. Отже, людський індивід у своєму розвитку відтворює досягнення історії людської культури та цивілізації. Цей процес є якісно своєрідним і суттєво відрізняється від онтогенезу тварин. Властивості, що сформувалися в результаті еволюції тварин, зумовлені морфологічними особливостями організму, які фіксуються спадково. Досягнення в розвитку людини виявляються в результатах її діяльності, у створених нею знаряддях виробництва, у мові, творах науки, літератури, мистецтва тощо[48]. Від народження людина перебуває у світі собі подібних, в соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних умовах, серед предметів, що виконують соціальні функції. Вона використовує створені протягом історії людства предмети і засоби, володіє мовою як соціально сформованим інструментом мислення, за допомогою якого засвоює загальнолюдський досвід і спілкується з іншими людьми. У цих процесах засвоєння людиною соціального досвіду та культури задіяні всі органи і механізми її індивідуальності: зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання, діяльність, почуття. Здобуті людиною можливості сприймання світу в кольорах, музиці, слові засвоюються в постійній взаємодії із соціумом, з іншими людьми, в результаті вивчення явищ, предметів, у процесі творчої діяльності. Учені, які обстоюють вирішальну роль біологічного чинника в розвитку та формуванні особистості, твердять, що предки передають нащадкам здібності, специфіку і ступінь їх розвитку через кров, гени вже сформованими. На їх погляд, психічне становлення індивіда є спонтанним, незалежним від виховання, навколишнього середовища. За їх уявленнями, це тільки зовнішній чинник, який прискорює або гальмує процес виявлення природних, спадкових психічних властивостей. Згідно з цією концепцією суспільство повинно лише допомагати самовиявленню особистості відповідно до повторюваних нею стадій розвитку людства. Як стверджує німецько-австрійський психолог Карл Бюлер (1879—1963), у процесі самовиявлення, особистість долає ступені “інстинкту”, “дресури” та “інтелекту”, умови соціального життя при цьому істотної ролі не відіграють. На думку представників соціогенетичного підходу, структуру властивостей особистості автоматично визначає її оточення. Відповідно, середовище проголошується фатальним чинником у формуванні індивіда. Усі ці концепції ігнорують власну активність людини у взаємодії із суспільством, відводячи їй лише функцію пристосування до того, що призначено їй природою або навколишнім середовищем. З'ясовуючи проблему співвідношення особистості й суспільства, відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871—1938) розробив теорію конвергенції (лат. convergerе — наближатися, сходитися), згідно з якою на розвиток індивіда, з одного боку, впливають біологічні чинники, з другого — соціальне оточення. При цьому вважається, що розвиток людини визначається спадковістю, а середовище є лише зовнішньою умовою реалізації успадкованих властивостей [36]. Різноманітні концепції співвідношення особистості та суспільства є методологічною платформою різних наукових шкіл, засобом визначення їх стратегії й тактики. Прогресивні зміни механізмів соціально-психологічного відображення, способів поведінки, видів діяльності льодини зумовлені єдністю соціальних впливів з її природними можливостями. Багато вчених стверджує, що вивести закономірності взаємозв'язку особистості і суспільства, умови і чинники, які впливають на цей процес, послуговуючись даними тільки психології, соціології, етнографії, медицини чи біології, неможливо. Потрібна міждисциплінарна кооперація, що дало б змогу врахувати всі наукові досягнення у вивченні людини. Прагнучи розширювати сферу спілкування та впливу, досягати взаєморозуміння, з'ясовувати причини власної поведінки та вчинків інших, особистість вступає в активну взаємодію з оточенням, тобто виявляє активність. У зв'язку з актуальністю даного питання була визначена тема курсової роботи: «Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління». Об’єкт дослідження: індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості Предмет дослідження: особливості розвитку індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості. Мета роботи: вивчити розвиток індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості, їх урахування в системі управління та корекційна робота для їх удосконалення. Завдання дослідження: 1. Вивчити положення проблеми в педагогічній та психологічній літературі і теоретично обґрунтувати проблему. 2. Вибрати і описати методики дослідження. 3. Організувати і провести емпіричне дослідження. 4. Розробити рекомендації для психолога та начальникі заводу. 5. Провести корекційну програму. Методи дослідження. У дослідженні проведені констатуючий і формуючий експерименти, діагностика. Використані: метод спостереження, бесіди, спеціальні методики. Експериментальна база. Дослідження проведене на базі Дружківського Машино-будівного заводу у строки з 20.10.14 по 25.02.15 р.. У дослідженні приймали участь 40 працівників. В експериментальній групі 20 працівників, в контрольній 20 працівників. Практична значимість визначається тим, що на основі дослідження розроблені рекомендації для практичних працівників:психолога, начальника, які працюю з працівниками. Методологічною основою дослідження є провідні принципи вітчизняної психології за дослідженням особливостей розвитку індивідуально-психологічних, психофізіологічних властивостей особистості. Такими принципами є: - діалектичний; - принцип єднання свідомості та діяльності: - принцип об’єктивності та суб’єктивності. - генетичний принцип.