Готові роботи
Міжнародні конфлікти на політичній карті

Міжнародні конфлікти на політичній карті (ID:142384)

РозділГеографія
Тип роботи курсова
Рік виконання 2011
Кількість сторінок 45
Зміст ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………….....3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ СВІТУ 1.1. Політична карта світу: основні поняття……………………………6 1.2. Політична карта світу як об’єкт дослідження наук про розвиток суспільства………………………………………………………………………….13 РОЗДІЛ ІІ. ГЕОГРАФІЯ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ 2.1. Конфлікти: сутність, фактори виникнення та класифікація….……18 2.2. Міжнародні конфлікти як прояв територіальних претензій держав світу…………………………………………………………………………………25 2.3. Релігійні та етнічні конфлікти на карті світу……………………..…29 2.4. Інші проблеми що до взаємодії країн на карті……………………….36 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………40 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….……………..45
Ціна(грн.) 200
Зразок роботи:
2.2. Міжнародні конфлікти як прояв територіальних претензій держав світу З найдавніших часів земля була причиною воєн між різними народами. Причини цього легко пояснити - саме земля є джерелом двох життєво необхідних для людини ресурсів: продовольства і життєвого простору. До цього можна додати нерівномірний розподіл природних багатств: лісів, прісної води і корисних копалин, що також є причиною нерівності націй як колективних власників перерахованого . Якщо глибоко розглянути різні національні конфлікти, то стане видно, що основним приводом для їх розв'язання є не стільки історичні образи чи ідеологічні протиріччя, скільки саме територія. Найбільш непримиренні народи не просто готові, але навіть раді залишити один одного в спокої, відгородитися стіною і жити порізно. Але їм не дає це зробити спірна територія - в результаті національний конфлікт з пасивної антипатії перетворюється в активну агресію [22, c. 77-79]. Майже вся територія землі тим чи іншим чином була поділена між різними націями, встановивши своєрідний паритет: право нації на володіння національною землею не піддається сумніву і вважається абсолютно морально обгрунтованим лише з огляду на традиції вважати конкретні території (часом, незаселені) у володінні конкретної нації. Але є спірні землі, на право володіння якими у різних націй різний погляд. Існують два найбільш поширених погляду на обгрунтування права народу на володіння землею: Перший погляд - історичні підстави. Згідно з цим поглядом, земля належить тому народу, який раніше опанував їй по ходу історії. Наприклад, з цієї точки зору, "моральне право" на територію Ізраїлю належать євреям, а не арабам, так як. євреї заволоділи нею історично раніше арабів. А "моральне право" на територію Нагірного Карабаху належить вірменам, а не азербайджанцям, так як вірмени володіли нею до приходу мовних предків азербайджанців. Щоб показати всю слабкість такої аргументації, розглянемо як приклад один з найвідоміших національних конфліктів сучасності: сербо-албанський конфлікт у Косово, тобто розглянемо моральні права сербів і албанців у конфлікті за Косово з точки зору історичної справедливості [20, c. 33-35]. Подивимося на історичні обгрунтування обох сторін: з одного боку, Косово - це центр середньовічної Сербського Держави, саме серби перетворили цей край в один з найважливіших геополітичних центрів Балканського Півострова. З територією Косовської долини пов'язаний сам процес формування сербської народності, на косовській землі розташовано безліч найдавніших сербських церков та інших пам'яток сербської історії. Крім того, існують докази, що масове заселення Косово албанцями почалося лише з 17-го століття, коли Косово перебувало під владою Османської Імперії. Проте, албанська аргументація будується на іншому, також історично обгрунтованому аргументі: предки албанців - іллірійці, мешкали на території західної частини всього Балканського півострова, включаючи і територію Косова, з найдавніших часів, а серби, як і всі південні слов'яни, - прийшли набагато пізніше . Тобто на момент приходу на територію Косова слов'ян - предків сербів, там мешкали предки албанців - іллірійці. Є й фактор, свідомо чи ні не врахований або не озву чуваний обома сторонами: велика частина іллірійців, до моменту приходу слов'ян вже в значній мірі романізованих, була пізніше асимільована слов'янами і увійшла до складу південнослов'янських народів, включаючи і сербів. І не дуже-то ясно, хто ближче по крові саме косовським іллірійцям: косовські серби або нащадки албанських іллірійців - косовські албанці. Можна зробити висновок, що і серби і албанці однаково побічні стосовно досербского населення Косова. На довершення картини варто сказати, що і до складу косовських албанців входять нащадки сербів, які прийняли іслам в османські часи і пізніше асимільованих албанцями. Таким чином, абсолютно незрозуміло, у кого ж більше історичних основ на володіння косовською землею - керуючись лише історичними обгрунтуваннями, обидві сторони цілком можна уявити правими. Зрештою, керуючись таким методом, варто зазначити, що територія США і Канади має належати індіанцям, територія Австралії - аборигенам, всі Британські острови необхідно віддати кельтам - ірландцям, шотландцям і валлійця, всю Іспанію - баскам і т . п. Не багато знайдеться на землі народів, які живуть на своїй землі безперервно з найдавніших часів, і на які не знайдеться бажаючих пред'явити претензії на підставі "історичної справедливості". Історичні підстави можна визнати ненадійним і непереконливим аргументом для обгрунтування прав конкретних націй на конкретні території [21, c. 19-22]. Є інший поширений погляд на дану проблему: моральне право на територію має та нація, яка складає на ній більшість. Але тоді як ставитися до територій, з яких виселили представників однієї нації і поселили представників іншої? Що тоді зупиняє націонал-шовіністичні держави від простого геноциду / вигнання нацменшин з місць їх компактного проживання і присвоювання національної землі? Можна навести один з прикладів таких подій: операція "Буря", проведена в 1995 році хорватської армією зі знищення республіки Сербська Країна, що займає десь третину території Хорватії та в якій до цієї "операції" серби становили 90% більшість. У такому контексті слово "моральне право" вживати не можна - це не моральне право, а аморальне "право сильного". Тому ми приходимо до простого висновку: єдине реальне підгрунтя приналежності території якогось народу - те, що цей народ може її утримувати за собою. А "історична справедливість" і т.п. - це лише ширма, за якою народ прикриває власні національні інтереси. І тоді стане зрозуміло, що ховається за словами "національна територія" - це та територія, яку нація вважає своєю в даний момент. Звичайно, у свідомості різних представників нації ця територія буде різна, але тільки той варіант "національної території", який приймає активну (тобто здатне діяти в інтересах нації) національну більшість, викликатиме найбільші зусилля представників нації по досягненню володіння нацією цієї землі , тобто буде висловлювати думку про "національну територію" самої нації [4, c. 92-93]. Характерний ще один приклад: в грузино-осетинському і грузино-абхазькому конфліктах серби, включаючи, наприклад, уряд республіки Сербська Країна у вигнанні (тієї самої, знищеної хорватами), підтримали Росію, заперечуючи паралелі між Південною Осетією і Абхазією з одного боку і Косово - з іншого, і наполягали на паралелі із самою Сербськю Країною. Для стороннього спостерігача сепаратизм Косово по відношенню до Сербії і сепаратизм Сербської Країни по відношенню до Хорватії представляє аналогію. Але для сербів різниця принципова: у першому випадку - це сепаратизм анти-сербський, у другому - про-сербський, тому самими сербами (і про-сербськи налаштованими націями) у першому випадку він сприймається як сепаратизм несправедливий, а в другому - як сепаратизм справедливий . І, тому, сепаратизм Абхазії і Південної Осетії, що сприймається сербами як сепаратизм проросійський, викликав у них саме аналогію з Сербською Країною і заперечення аналогією з Косово. Звичайно, можна сказати, що в обох випадках серби виявилися жертвами більшою мірою, ніж албанці і хорвати, і вважати їх позицію вірною на підставі саме цього. Але такий погляд, знову ж, не буде відображати цієї причини підтримки сербів, а буде лише способом її раціоналізації. Примітно, до речі, що в країнах Заходу багато людей, навпаки, вважають, що більше постраждали сторони, які протистояли сербам. Територіальні конфлікти уже довгий час тривають між Ізраїлем та Ліваном, Єгиптом та Ізраїлем і вирішуються часто з позиції сили. Численні конфлікти відбуваються і в Персицькій затоці: між Кувейтом і Саудівською Аравією, між Іраном і Кувейтом не лише за землю, але й за нафту [2, c. 79-82]. Отже, практично всі національні конфлікти тим чи іншим чином пов’язані з територіальними прензіями, оскільки кожен етнос відстоює своє право володіння тією чи іншою територією, обґрунтовуючи це тим, що вони є предками тих народів, які жили тут раніше або ж це є давні етнічні землі того народу, який претендує на них.

Замовлення

Замовлення