0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Метод бесіди в журналістиці (ID:834758)

Тип роботи: курсова
Сторінок: 37
Рік виконання: 2023
Вартість: 200
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ МЕТОДА БЕСІДИ У ЖУРНАЛІСТИЦІ 1.1. Тлумачення поняття інтерв’ю в сучасній теорії журналістики 1.2. Класифікація інтерв’ю 1.3. Підходи та форми організації інтерв’ю РОЗДІЛ 2. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ІНТЕРВ´Ю ЯК МЕТОДУ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ 2.1. Проблема регулювання авторського права на інтерв’ю 2.2. Сучасна практика журналістського інтерв’ю: стратегія запитання ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
У журналістиці відомі три групи методів збору інформації - вивчення документів, спостереження та опитування. Вивчення документів є опосередкованою і «знеособленою» формою зіткнення з дійсністю, але багато вчених вважають цей метод більш об'єктивним, ніж метод інтерв'ю, при якому факти отримують в результаті безпосереднього спілкування з людиною, як носіжм необхідної інформації. Але в той же час не варто забувати, що документи не можуть об'єктивно відображати реальні факти, тому дослідник, який їх вивчає, повинен пам'ятати, що «він має справу з певними формами відображення суспільних явищ, а не з самими суспільними явищами». Спостереження зазвичай поділяється на два типи: вхідне та зовнішнє, яке полягає в тому, що спостерігач бере участь у діяльності досліджуваної групи, іноді приховуючи свої цілі та професію. Третій метод - це так зване опитування. У журналістиці це насамперед інтерв'ю - особисте опитування, усна розмова, хоча інколи використовується й анкетування. Інтерв’ю є найпоширенішим способом отримання інформації в особистому спілкуванні, коли журналіст може також цікавитися особистістю, думками, смаками та пристрастями співрозмовника. Слово «інтерв'ю» в журналістиці має два значення: метод і жанр. Іноді у його вивченні ці два значення визначаються надто категорично. Між тим, збір інформації за допомогою інтерв'ю не може бути спрямований на створення певного жанру твору. Будь-яка розмова передбачає обмін думками, а позиції співрозмовників рівноцінні. Інтерв'ю - це не обмін думками, а отримання інформації від однієї особи - інтерв'юйованого. На відміну від простої бесіди, роль учасників інтерв'ю зовсім інша: респондент виступає як об'єкт дослідження, а співрозмовник - як суб'єкт. Отже, журналіст орієнтований на отримання інформації, тому обмін думками під час інтерв'ю найчастіше неприпустимий. Інтерв'ю іноді вважають ненадійним інструментом через подвійну суб'єктивність отриманої інформації: її джерела та інтерв'юера, який її отримує. Американські автори Бінгем і Мур ще в 1931 році описали як найкраще використовувати інтерв’ю для отримання думок, зокрема: - людська пам'ять ненадійна, вона може зберігати одні факти і втрачати інші, а принципи цієї вибірковості визначити нелегко, тому покладатися на інформацію співрозмовника, навіть якщо він абсолютно чесний, не варто; - зміст інформації, отриманої під час інтерв'ю, значною мірою залежить від ситуації розмови, відносин між інтерв'юером і опитуваним, їх індивідуальних навичок, тому різні інтерв'юери з однаковою програмою дослідження можуть отримувати різну інформацію; - інтерв'юер також може викликати спотворення образу внаслідок вибірковості сприйняття, властивостей пам'яті та уваги. Звідси висновок: перша і найважливіша умова необхідності інтерв'ю полягає в тому, що необхідну інформацію неможливо отримати іншим шляхом, крім як напряму від особи. Ступінь розробленості проблеми. Більшість існуючих досліджень інтерв’ю знаходиться в межах лінгвістичних наук. Вивчаються як структурні, так і змістовні його аспекти, при цьому враховується бінарність визначення інтерв’ю, що можна розуміти і як метод отримання інформації (спосіб комунікації, частина дискурсу), і як публіцистичний жанр, який має свої особливості. У цьому питанні ми зверталися до робіт А.А. Грабельникова, Е. С. Кубрякова, В.Г. Адмоні, Н.Ф. Алефіренко, Н.Д. Арутюнової, К.К. Лукіної, К. К. Бісімалієвої, З.С. Смелкова, А.А. Тертичного, К.І. Шостака. Оскільки предмет дослідження пов’язаний із функціонуванням інтерв’ю всередині сучасного дискурсу, значна частина роботи присвячена розгляду сутності дискурсу, який досліджувався такими представниками лінгвістики, філософії, соціології та психології, як Т. Ван Дейк, В.Н. Бабаян, К. Йоргенсен, В. І. Ільїн, Г. Б. Гутерн, А. П. Огурцова, П. Серіо, В. Е. Чернявська, Е. Бенвеніст. У дослідженні також були використані матеріали, які не мають наукового статусу, проте представляють цінність для вивчення інтернет-текстів і містять висловлювання про перспективи розвитку інтернет-журналістики, і, зокрема, інтерв’ю. Мета роботи - вивчити інтерв’ю як жанру комунікації. Виходячи із зазначеної мети, в дослідженні передбачається вирішити ряд завдань: - розглянути особливості історичного розвитку інтерв’ю як жанру, що досліджує особистість; - проаналізувати специфіку письмових та усних форм інтерв’ю; - визначити особливості функціонування жанру інтерв’ю в сучасному дискурсі; - визначити проблеми регулювання авторського права на інтерв’ю. Об’єктом дослідження є сучасна медіа культура.