Вітчизняне музичне життя епохи Бароко (ID:549637)

1. Українська музика доби бароко Друга половина XVII-XVIII ст. в історії української культури – важливий період і з огляду розвитку музичного барокового мистецтва, що увібрало традиції попередніх музичних шкіл. Музичні цехи як перші професійні об’єднання народних музикантів виникли ще наприкінці XVI ст. в Західній Україні і впродовж XVI-XIX ст. діяли майже в усіх великих містах України. Оскільки в українських землях не було ґрунту для сприйняття ранніх форм західноєвропейської опери, різновидів інструментального ансамблю та світської пісні, українське професійне мистецтво розвивало традиції церковного мелодичного співу та хорової музики без супроводу інструментів – а капела. Унікальність українського бароко полягала в його органічному злитті з народною творчістю. Музична культура зазнала значного розквіту в епоху бароко, сприйнявши європейські стилістичні впливи та трансформуючи їх з українським контекстом. Епохальні історичні події – визвольний рух під проводом Богдана Хмельницького та становлення козацтва – спонукали до появи великої кількості історичних пісень та нового жанру – думи (українського героїчного епосу). Тут можна знайти риси естетики бароко на різних рівнях: від високої емоційної насиченості творів до вирішальної ролі імпровізації як важливого чинника барокової музики. Українське бароко також надихнуло появу кантів. Кант – міська пісня XVII-XVIII ст. Сформувався як синтетичний бароковий жанр на основі типової для того часу в українській поезії духовної пісні (псальму), що поєднувала поезію з музикою. У музичному плані – це поліфонічна (часто триголосна) пісня напівпрофесійного походження із силабічним текстом побутового світського чи духовно-моралістичного змісту. Із системи вокальних жанрів українські митці виділяють лише партесний хоровий концерт (церковне хорове багатоголосся) із восьми – двадцяти самостійних партій. Із середини XVII ст. відбувається перехід від григоріанського хоралу церковного одноголосного співу до багатоголосного партесного, тобто хорового співу за партіями, у яких кожен голос веде свою мелодію. Партесний концерт, що складався з чотириголосся (басу, тенора, альта, дисканта, потребував знань з теорії музики, правил гармонії, композиції, голосознавства. Теоретичні засади партесного співу розробив український композитор, хоровий диригент і педагог М.Дилецький (бл. 1650-1723) і виклав їх у посібнику «Граматика мусікійська» (1677). У XVII-XVIII ст. в Україні склалася мережа музичної освіти. Одним з найдавніших в Україні музичних навчальних закладів була Січова співацька школа (остання третина XVII ст. - 1709, 1734-1775), де готували фахівців для" церковних хорів. У першій половині XVIII ст. центр музичної культури зосереджується в Києво-Могилянській академії. У школі сформувалася чітка система музичної освіти, що поєднала теорію музики і педагогіку. При Києво-Могилянській академії були хор і оркестр, що відзначалися високою професійністю. В академії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745-1777) та Артемій Веделъ (1767, за іншими даними - 1770,1772- 1808), творчість яких сягнула європейських висот. ...... 2. Традиції бароко в українській музиці Доба українського музичного бароко не лише залишила величезний корпус творів непроминальної художньої вартості, а й заклала міцне підґрунтя для подальшого розвитку українського мистецтва. Музично-виражальні засоби з арсеналу барокового мистецтва пот­рапляли до різних жанрів української музики унаслідок безпосереднього впливу західноєвропейської музики. Дихання епохи бароко торкнулося у XVIII столітті навіть сфери інстру­ментальної музики за посередництвом західного ранньокласичного інструмен­талізму. Для музичного бароко характерні сильні образи, прагнення відобразити внутрішній світ людини, драматизм її почуттів, спеціальні засоби виразності, що створюють велич, пишність, декоративність, емоційність музичних картин. Українська музика епохи бароко є поки що недостатньо вивченою, про її творців теж відомо небагато. Великий вклад у дослідження українського музичного мистецтва внесли: Шуміліна O.A., Корній Л.В, Івашко Ю.П. та інші дослідники. До найвидатніших представників українського музичного мистецтва другої половини XVIII століття відносяться: Андрій Рачинський (1724-1794), Максим Березовський (1745-1777), Дмитро Бортнянський (1751 -1825), Максим Концевич (роки життя не встановлено), Артемій Ведель (1767-1808), Степан Дегтярьов (1766-1813), Степан Давидов (1777-1825). Українське бароко складалося на протязі XVI