ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ ВЛАСНИХ НАЗВ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ АВТОРСЬКИХ КАЗОК (ID:198064)

С. Влахов та С. Флорін запропонували такі прийоми передачі власних назв у художньому перекладі [15, с. 78]: 1) транскрипція і транслітерація; 2) переклад (заміна). Способи власне заміни: 1. Неологізм: а) калька; б) напівкалька; в) освоєння; г) семантичний неологізм. 2. Заміна власних назв. 3. Приблизний переклад: а) родовидова заміна; б) функціональний аналог; в) опис, пояснення, тлумачення. 3. Контекстуальний переклад [15, с. 80]. Власні назви як мовна категорія найважче піддається мовній трансформації, проте її адекватний переклад необхідний для того, щоб читач перекладу зміг відчути ті ж самі емоції, що і читач оригіналу. Переклад власних назв відбувається шляхом транслітерування та транскрибування, дескриптивного перекладу, калькування та транспозиції [22, с. 96-103]. За стверджуванням В. С. Виноградова: «власні назви, як правило транскрибуються або транслітеруються» [13, с. 149]. В основному більша частина власних назв передається способом транскрипції. Хоча власна назва має ідентифікувати предмет в будь-якій ситуації і будь-якому мовному колективі, вона в переважній більшості випадків має національно-мовну приналежність [15, с. 82]. Тому можна сказати, що власна назва – це завжди реалія. У мові вона дійсно називає існуючий або вигаданий об’єкт, особу чи місце, єдині та неповторні у своєму роді. Іноді у таких назвах міститься інформація про певну локальну приналежність автора твору. Саме транскрибовані власні назви зберігають свою національну своєрідність у повній мірі, адже їх звукова оболонка залишається незмінною.